Інна не знала, що таке материнська любов і ласка. Пологи минули з ускладненням і породілля не вижила. Тато самотужки виховував маленьку дівчинку і старався приділяти їй кожну вільну хвилинку. А коли потрібно було по роботі кудись відлучитися, тоді за няньку брав дідуся дівчинки
Інна росла сильною і мужньою дитиною. Ніколи зайвий раз не скаржилася і кривдникам своїм самостійно давала прочуханки. Та все ж бували такі хвилини, коли дівчинці ставало дуже самотньо без маминої турботи. Тоді зачинялася у себе в кімнаті і тихо ридала в подушку, щоб тато ненароком не почув.
Дідусь вчив Інну мудрості життя і розповідав багато цікавих історій. З них дитина дізнавалася про татове дитинство, вірних товаришів і перше кохання. Дід часто наголошував на тому, як важливо мати повну сім’ю і що Інні потрібна жіноча допомога. А якогось вечора дівчинка підслухала, як дідусь тата просив знову жінку знайти та повноцінну сім’ю створити.
Ця розмова не давала Інні спокою. Що означає повноцінну сім’ю створити? Хіба їм з татом не добре тільки удвох. І нікого їм більше не потрібно. І хто ж це має на тата клюнути, він же старий уже став. Хіба люди після тридцяти заводять сім’ї? Вигадав же дід таку дурницю.
День проходив за днем, а у житті тата і доньки нічого не мінялося. Інна ходила до школи, папа – на роботу. Вона першою поверталася додому, робила уроки і готувала вечерю. Коли приходив тато, вони смачно їли і проводили вечір разом. Розповідали один одному щось цікавеньке, грали в шахи, чи настільні ігри або просто дивилися телевізор.
Чи можна сказати, що Інна була щасливою? Мабуть можна. Тато любив її і це було найголовнішим.
Через декілька спокійних років такого життя, їхня ідилія була перервана. Батько привів у дім якусь жінку, мовляв просто повечеряти, познайомитися. На третій такий візит Інна прямо запитала:
-Вам вдома нічого їсти чи ви готувати не вмієте?
Тато аж поперхнувся, а Ірина спокійно поклала на стіл виделку і відповіла:
–А тобі шкода для мене їжі чи тата?
Інна бачила, як тато сердито на неї подивився, тому тихо прошепотіла: «Я не хотіла грубити». Та приймати нову господиню у домі Інна все ж таки не хотіла, тому продовжила:
-Ви, мабуть, і дому власного не маєте, коли у нас уже третю ніч ночуєте?
Папа втратив терпіння і сказав:
-Доню, Іра тепер житиме з нами. Я попросив би тебе ставитися до неї з повагою і не ображати. Сподіваюся, ти більше мене не засмучуватимеш.
Коли всі закінчили вечеряти, Інна стала прибирати з столу, а Іра взялася мити посуд. Дівчата не розмовляли і тільки було чутно, як в кімнаті тата гримить телевізор. Першою розмову почала Іра.
-Ти знаєш, Інночко, я на твоє місце не претендую. Я розумію, що тобі рано довелося подорослішати і стати господинею. Ти знаєш, я тебе розумію, бо сама рано втратила матір. Мені її сильно не вистачає. Інколи хочеться поговорити по душам, пожалітися на долю, а нема й кому. Але ж не потрібно думати тільки про себе. Як думаєш, твій тато, заслуговує знову бути щасливим?
Дівчина задумалася над словами цієї жінки. Дійсно, батько ніколи не жалівся їй на життя і не розповідав про свої проблеми. Вона думала їм для щастя більше нікого не потрібно, але ж бачила, як папа розквіт біля цієї жінки і, якби їй не хотілося, змушена була погодитися з нею.
–Я хочу, щоб тато був щасливим.
-І я хочу того ж. Обіцяю, що піклуватимуся про тебе і ніколи не ображатиму,- сказавши ці слова Ірина підійшла до дівчинки і обійняла її.
Після тієї ночі родина, що складалася колись лише із тата і доньки, знову стала повноцінною.
