Наталка зрозуміла чому вона опинилася в дитячому будинку лише коли підросла. А тоді п’ятирічна дівчинка навіть не здогадувалася, чому її забрали від мами. Вона любила маму. Любила навіть коли мама ставала дивна та починала голосно розмовляти, а інколи навіть й кp ичати. Любила маму навіть коли та не могла дійти до ліжка й спала просто у коридорі або на кухні за столом. А потім прийшли люди з документами у руках та довго розмовляли з її мамою, після чого Наталку взяли за руку та повели до автомобіля, який й привіз її до дитячого будинку. Вона спочатку не знала, що це все означає. Тут було багато дітей. Може її привезли погратися, адже тут було багато іграшок. Але діти не дуже й гралися. Тож Наталці стало сумно й вона сама того не бажаючи почала плакати. Ніхто не почав її заспокоювати. Діти дивилися великими очима, а жінка яка сиділа за столом з газетою та ручкою навіть не підвела голови. Напевно там було щось настільки цікаве. Прийшов вечір, а дівчинку ніхто не забирав. Всі інші діти вже пішли лягати спати. Її також повели до ліжечка. Допомогли роздягнутися й вкрили ковдрою. Але спати не хотілося. Принаймні Наталка так гадала. Не припиняючи плакати та думати про маму вона заснула. Більше вона її ніколи не бачила
А далі пішли дні за днями. Вона ще довго сподівалася, що побачить маму. Коли трішки підросла, то зрозуміла, що вона не одна така. Зрозуміла, чому її забрали у мами. А в душі думала що краще б й не знала того всього. До того було сумно та гірко, а після неприємної правди стало ще гірше. Вихователі особливо не переймалися тим, що відчували діти. Для них головне була дисципліна та щоб діти були нагодовані та чисті. А все решта то не їхня справа.
Наталка прожила у дитячому будинку до вісімнадцяти років. Й весь час не переставала думати про маму, яка залишилася вдома. Вона розуміла, що її позбавили батьківських прав за недбалість стосовно неї, але все одно ж вона була її мама. Коли стала повнолітньою та вже навчалася в університеті на викладача, то вона вирішила знайти маму. Але за отриманим адресою більше така жінка не проживала. Нові господарі будинку нічого не змогли сказати. Лише віддали їй коробку з фотографіями, яку вони знайшли на горищі.
На фото була та сама мама, яку вона пам’ятала. Тільки молодша та щаслива. Щаслива від того, що її обіймав гарний хлопець. Прочитавши підпис Наталка зрозуміла, що це її батьки. Які вони були щасливі. Але що сталося, що мама почала пити та куди зник батько вона так ніколи й не дізналася.
