Нам з дружиною бог подарував тільки одне дитя. Це була прекрасна донечка Катя. Змалечку я старався огороджувати її від життєвих бід та незгод. Робив усе можливе й не можливе, щоб забезпечити дитині найкраще майбутнє. Шкода, що я не всесильний. Катя рано втратила матір, її не стало, коли дівчинка ходила у випускний клас.
Тоді я весь свій вільний час проводив з донькою. Купував їй усе, що вона хотіла та не обмежував, коли Катя почала дівувати. Можливо такими своїми діями я трішки розпестив доньку, та головне, що вона продовжувала радіти життю та посміхатися. Для тата найважливіше добробут дитини.
Коли Катя закінчила школу, вступила до юридичного університету. Я пишався своєю кровинкою та її успіхами. Ще на першому курсі вона познайомилася із чудовим хлопцем, який згодом став її чоловіком. Коли настав потрібний час я благословив дітей та вперше за багато років відпустив дочку у самостійне плавання.
У домі стало тихо та дико. Мені не вистачало звичайного людського спілкування. Не хотілося зустрічати старість на самоті, тому я наважився на нові стосунки. Спершу запитав Катю, чи не буде вона проти, дочка дала згоду. Мені здалося, що їй навіть байдуже до мого життя. Адже вона тепер мала нову родину й жила разом із батьками чоловіка.
Іноді я заїжджав до дочки в гості. Тоді спостерігав, як гарно моя дитина воркує зі своїм свекром й підлещується до свекрухи. Було неприємно спостерігати за такими лестощами. А свати аж розквітали, коли чули, як моя дитина перед ними стелиться.
«Тепер моя дитина має повноцінну родину у якій для мене місця немає». Було прикро це визнавати, але краще болюча правда, ніж солодка брехня.
