Батько Олени був старший за матір на п’ятнадцять років. Він завжди одягався строго, навіть старомодно: штани, сорочка, піджак або светр. Ніяких кросівок чи футболок. Він зовсім не був схожий на батьків її подруг. Олена обожнювала його. Коли він повертався з роботи, дівчинка бігла до нього, а він підхоплював її на руки й питав, дивлячись у вічі:
— Як пройшов день у моєї принцеси?
Олені подобалося, коли батько так її називав. Вона обіймала його і вдихала найкращий запах у світі — запах щастя, суміш одеколону, цигарок і чогось ще, чого вона не могла визначити.
— А я хіба не принцеса? — питала мати, надуваючи губи й чекаючи компліментів. Батько одною рукою тримав Олену, а іншою обіймав матір, цілував у щоку й говорив:
— Ви дві — мої улюблені принцеси.
Так вони грали що дня, поки Олена не підросла.
Згодом гра сама собою припинилася. Олена все ще виходила зустрічати батька, але вже не кидалася до нього з візгом, а спокійно говорила:
— Привіт, тату.
— Привіт, — відповідав він, вішаючи пальто і чомусь не дивлячись на неї.
Олена й сама не хотіла, щоб він підкидав її, як дитину. Але чому він більше не дивиться їй у вічі? Чому не називає принцесою?
— Ти знову на роботі затримався? — спитала вона.
— Так. Робота у мене така.
— Яка саме?
— Я ж начальник, хоч і невеликий. — Він пригладив волосся й пройшов повз неї.
Олена відчувала брехню. Він не міг стільки працювати. Подумаєш, начальник майстерні з ремонту побутової техніки! Бували клієнти, які платили вдвічі за терміновий ремонт, але не кожен день. В останній час батько частіше затримувався, а додому приходив без квітів. І навіть у вихідні кудись зникав на пару годин. Повертався задумливий, мовчазний. У всьому цьому була таємниця.
Ось і сьогодні він запізнився.
— Привіт. Я справи в школі? Мама вдома?
Батько дивився кудись поза нею. Вона знала — це звичні запитання, на які не чекають відповіді. Вона й мовчала. Кажуть, що жіноча інтуїція є навіть у дітей. І цією інтуїцією Олена розуміла: у їхній сім’ї щось не так. Не дарма ж у матері останнім часом червоніли очі. Вони не сварилися на її очах, але й не жартували, як раніше.
Навіть запах у батька змінився. Особливо в ті дні, коли він «затримувався на роботі». Він виглядав провинуватим. У квартирі стояла напруга.
Якось Олена поділилася з матір’ю:
— Між людьми бувають періоди втоми. Але вони минають, якщо кохають, — неохоче відповіла мати.
— А якщо не кохають?
— Тоді розходяться. І намагаються бути щасливими з іншими. Але не завжди виходить.
— А ви з татом ще кохаєте один одного?
— Ти задаєш надто складні питання. Не на всі є відповіді, — роздратовано відповіла мати.
Виходить, вони втомилися одне від одного? Але до чого тут вона? Вони її теж не кохають? Вони розлучаться?
Того літа вони так і не поїхали на південь. Батько працював, а Олена з матір’ю поїхали до бабусі на дачу. Батько не приїхав навіть у вихідні.
Якось Олена почула, як бабуська лаяла матір:
— І так сім’я на волосині тримається, а ти дала йому повну свободу!
— Мамо, не рви мені серце. Не прив’яжеш його силою.
— Дурна! Такими чоловіками не розкидаються. Хіба заради Оленки не могла потерпіти?
— Ба, ви про що? Тато нас покидає?! — не витримала Олена, увірвавшись на кухню.
— Підслуховуєш?! — відмахнулася бабуся.
— Я не маленька! Я все розумію!
Батько все ж таки приїхав через два тижні. Олена раділа, мати причепурилася. Але між ними все одно було напружено.
Олена обожнювала грудень. Найулюбленіші свята: її день народження і Новий рік.
Після школи вона з подругами пішла в кіно. Вийшла насичена сміхом, але раптом побачила батька. Він був із незнайомою дівчинкою.
— Сховай мене! — прошепотіла вона до Лізи.
Ті пройшли повз, не помітивши її.
— Це ж твій тато! — зашепотіли подруги. — Хто це з ним?
Олена пішла слідом. Вони сіли у трамвай. Вона не встигла. Йшла додому, розриваючись від сумнівів.
Якщо ніхто не скаже правду, вона дізнається сама.
Але ввечері в неї піднялася температура. Коли одужала, батько вже пішов. Мати відмовилася пояснювати.
Тоді Олена сама знайшла його на роботі. Він здивувався, запросив у кафе.
— Як справи в школі? Ти дорослішаєш.
— Якщо доросла, то скажи: чому пішов від нас? У тебе інша жінка?
Батько понуро опустив очі.
— Не я пішов. Мама попросила. Була в мене жінка… до неї. Забув про ту, коли зустрів твою матір. А потім вона нагадала про себе. Була хвора. Сказала, що в неї є дочка… моя. Попрохала піклуватися.
— Отже, це твоя донька?! Я бачилаХочется вірити, що коли в Олени народиться власна дитина, вона зробить усе, щоб її маленьке серце ніколи не відчуло болю розставання.
