Олексій відчув, як Марійка торкнулася його руки.
— Що? — він розплющив очі. — Вже почалося?
Вона загадково усміхнулася й подивилася на ліжко поруч із ним. Олексій повернув голову й побачив клуночок. Він торкнувся його, але ковдра піддалася під пальцями — клунок був порожній…
— Олексію! — голос Марійки донісся здалеку, тривожний і несправжній.
Він знову відкрив очі й побачив її напружене обличчя, ніби вона чогось прислухалася. Він похитав головою, намагаючись струсити останки сну.
— Що? Вже? А ще два тижні ж…
— Не знаю, живіт болить, — промовила Марійка.
— Гаразд, — Олексій підвівся на ліктях. — Треба викликати швидку. — Він глянув на ліжко поруч. Жодного клуночка не було, і він з полегшення видихнув, відганяючи видіння.
— Давай почекаємо. Я не впевнена, що це перейми. Проть трохи тягне. Казали, що швидку треба кликати, коли перерви між переймами будуть по десять хвилин. — Марійка з надією подивилася на чоловіка.
— Поки швидка приїде, ти вже народиш. Де мій телефон? — Олексій потягнувся до джинсів на спинці крісла. Телефон випав із кишені, глухо вдарившись об м’який килим.
Він остаточно прокинувся, сів, підняв телефон і натягнув джинси. А за спиною Марійка зітхнула, обхопивши живіт.
— Що? Перейма? — Він перекотився через ліжко, сів біля неї і почав кулаками розминати їй поперек, як вчили на курсах.
— Дихай глибоко, — сказав він, і сам почав шумно вдихати носом, а видихати ротом.
Марійка повторювала.
— Пройшло, — прошепотіла вона й вимушено посміхнулася.
— Викликаю швидку. — Олексій схопився з ліжка. — Ні. Одягайся, я сам відвезу тебе до пологового. Так швидше.
Сумка з речами давно зібрана і стоїть у кутку спальні.
— Документи в тумбочці, — сказала Марійка, натягуючи своє вільне плаття.
Олексій взяв папери, побачив на дні тумби зарядку, кинув її в сумку.
— А паспорт?
— У шафі, — відповіла Марійка з-під тканини.
Він кинувся в іншу кімнату, шукав паспорт, лаючи Марійку, що не склала все разом. «Так, її телефон…» — Де твій телефон? — гукнув він.
— Ось, на тумбочці, — спокійно відповіла вона.
— Марійко, ну я ж казав, тримай все під рукою, щоб швидше зібратись. Як мала дитина, — буркнув він, повертаючись. — А гребінець, щітка…
Вона провинило посміхнулася, але посмішка перекривилася від нового болю.
— Зараз. — Він кинув сумку на підлогу і знову почав масажувати їй спину.
Роздратування піднімалося зсередини. Погляд впав на годинник — п’ята ранку.
Марійка розслабилася, біль відпустив, але незабаром повернувся.
Олексій натягнув футболку, підхопив сумку.
— Пішли, може, встигнемо спуститися до наступної перейми.
Марійка посунула в передпокій, підтримуючи живіт. Олексій взув її у широкі черевики. Модне взуття стояло осторонь — ноги вже не влізали. Допоміг надіти пальто, накинув капюшон, почав взуватися сам. Шкарпетки… Забув їх. Не було часу шукати. Він засунув босі ноги в черевики…
— Пішли? — Підвів її з низької лавки, і вони вийшли.
По дорозі до ліфта Марійка зупинилася і зітхнула, опершись об стіну. Олексій співчував, але дратувався на її повільність. Так вони за годину не доїдуть.
— Трохи ще, в машині буде легше, — промовив він, тягнучи її до ліфта.
Місто тільки прокидалося. У вікнах спалахВони вийшли на мороз, де сніг блищав, мов тисячі дрібних діамантів, розсипаних невидимою рукою долі.
