Олександр від самого народження не вірив, що Іра – його донька. Дружина Олена працювала в магазині продавцем. Ходили чутки, що часто Олена зачинялася у підсобці з іншими чоловіками. От і нагуляла Іру. Буцімто дівчинка вродилася дуже маленькою. Дрібних дітей в родині не було, тому батько й придумав, що донька не його.
Ненависть до дитини з часом розповсюдилася і на матір. Любив Іру лише дід Андрій. Дідусь давно втратив свою дружину. Жив біля лісу. До пенсії працював лісником. Проте і потім не перестав любити ліс: часто підкормлював звірів, збирав гриби та цілющі трави. Онучка також полюбила ліс, дідусь вивчив дитину розбиратися у травах. Тож Іра з самого малку зрозуміла, що буде лікувати дітей.
Та матір доньчині мрії щодо навчання на лікаря не схвалила. Олена кричала, що на навчання грошей не має. На це дідусь відповідав, що гроші у нього є, хай не переживає.
Оскільки Іринку ненавиділа вся родина, вона жила у дідуся. Одного разу на поріг до батька прийшла Олена. Просила грошей. Старший син програвся в карти. Його добре відгамселили та наказали знайти гроші, бо потім непереливки буде. Дідусь відмовився оплачувати борги дурного онука. Йому онучку треба вивчити, а не дурощі оплачувати. Олена скипіла і вибігла з хати, грюкнувши дверима. На останок крикнула, що немає більше в неї ні батька, ні доньки.
Коли Іра закінчувала медучилище, дід серйозно захворів. Відчував, що скоро покине цей світ. Попросив, що не кидала онучка дідову хату. Щоб розпалювала пічку в холоди. Сказав дід, що в цій хаті долю свою зустріне.
Так і повелося: на вихідні Іра приїздила в хату. Працювала в райцентрі в лікарні. Одного вечора приїхала в дідову хату, розтопила піч. Почався великий снігопад. Тут у двері постукали. То стукав водій, який застряг в снігу. Просив лопату.
Іра розговорилася з молодим чоловіком Стасом. Виявилося, що він живе в райцентрі. З горе-м-пополам Стас відкопав машину та поїхав. Він і виявився її долею.
Скоро Стас та Іра одружилися. Коли народився хлопчик, назвати Андрієм.
– На честь одного хорошого чоловіка, – сказала Іра.
