-Так що, Ірко, їдеш з нами на дачу? Там шашличок буде й до шашличка повно молодих неодружених. Диви, може й собі кого підбереш – вмовляла Катя подругу погодитися на поїздку.
-Так я і не проти зовсім, але ж у мене Златуся. На кого я дочку залишу?
-А бабуся з дідусем навіщо? На свою маму й батька і залишиш! – весело пропонувала подруга.
Іра й не проти відпочити, адже відколи народила Злату, то й забулася, що таке посидіти в компанії, зустрітися з друзями. Одначе, мати її іншої думки. Вона вважає, якщо дочка сама стала мамою, то тепер все її життя повинно крутитися навколо дочки й нікого більше.
Так вже сталося, що з батьком Злати стосунки не склалися. Він, як про дитину почув, так десь і здимів. На попередньому місці проживання немає, куди переїхав ніхто не знає. Номер змінив. Іра не з тих жінок, які звикли за кимось бігати. Добре, що батьки підтримали й обіцяли допомогти з дитинкою.
Так і живуть усі разом. Батько ще працює, мама не пенсії. Ірка й собі хоче на роботу повернутися, але мати не дозволяє. Каже, що на першому місці має бути дитина. От коли Златуся підросте, стане міцнішою, тоді можна й подумати про дитячий садок, але не раніше трьох років.
От і виходить, що відколи Іра родила, так з дому практично сама й не виходить. Лише ввечері на прогулянку із Златкою. А вона ж іще молода, хочеться якось особисте життя влаштувати. Якщо першого разу не пощастило, то не означає, що на стосунках можна ставити хрест. От тільки мама цього навіть чути не хоче. Вона жінка старих норовів й так важко пережила новину, що дочка вважай в пелені принесла. Тож думає, що з дитиною Ірину не дуже й братимуть, а ще одного безбатченка вона не хоче.
Доведеться знову Каті відмовити й вигадати якусь вагому причину через яку Іра не зможе поїхати з друзями за місто. Не буде ж вона казати правду, що мати не пускає у її то 32 роки.
