Іра вигнала Андрія того ж вечора. Наступного ранку під дверима її квартири уже чатувала Людмила Василівна. Старенька слізно благала відчинити їй двері та вислухати, але Іра була незворушна

З Ірою ми дружимо уже більш як шість років, відколи жінка поселилася у квартирі навпроти. Вона якось забігла до мене попросити цукру, а я вже запросила нову сусідку на чай. Розговорилися, поділилися своїм життям. Іра була одружена, але зі своїм чоловіком прожила недовго. У них є спільна дочка, Катя. Коли дівчинці виповнилося 7, чоловік зізнався, що вже давно живе на дві сім’ї. Терпіти такого приниження вона не збиралася, тому  подала на розлучення.

Чоловік зібрав речі й пішов до коханки. Добре, хоч квартиру залишив. Їм батьки після весілля допомогли купити трикімнатну. От вони й домовилися, що чоловік не претендуватиме на житло, якщо Іра не подаватиме на аліменти. Довелося їй самотужки ставити дочку на ноги. Дівчинка виросла, вивчилися. На четвертому курсі познайомилася з майбутнім чоловіком.

Ірина допомогла організувати та оплатити весілля, батько Каті прийшов та пішов, як гість. Подарував кілька тисяч на тому й все. Мати молодої дружини розуміла, що життя з батьками не піде на користь молодятам, тому й вирішила розміняти квартиру. Дітям віддала двокімнатну, а собі викупила помешкання у нашому під’їзді. До неї тут проживала старенька бабуся з сімома котами. Думаю, через сморід, який стояв у квартирі, ціну значно зменшили.

Останній рік Ірини був досить насиченим. Вона наважилася знову відкрити своє серце новому коханню. Андрій здавався відповідальним та серйозним чоловіком. Та не встиг він перевезти свої речі, як продемонстрував справжній характер. За маскою зразкового та надійного, ховався звичайний лінивець, який те й робить, що дивиться телевізор та перевіряє каструлі на кухні. “Є що поїсти” – його улюблена фраза.

Іра вигнала б його одразу, якби не старенька свекруха. Жіночка так зраділа невістці, що кілька разів на тиждень приходила в гості, щоб просто з нею поговорити та провести час разом. Людмилі Василівні було самотньо, не вистачало звичайного спілкування. Раніше Андрій жив у неї та відколи переїхав до Іри, той  взагалі не навідується в гості.

-Як же мені шкода Людмили Василівни – якось поскаржилася мені Іра. – Видно, що вона така добра та хороша, а син повна протилежність. Мабуть, у батька вдався, той також весь вік на дивані пролежав й сидів у дружини на шиї до своїх останніх днів.

-Що ж ти збираєш робити? – запитала я у неї.

-Якби шкода мені її не було, але це чужа мені людина. Я не збираюся терпіти її сина трутня, який хоче жити моїм коштом.

Іра вигнала Андрія того ж вечора. Наступного ранку під дверима її квартири уже чатувала Людмила Василівна. Старенька слізно благала відчинити їй двері та вислухати, але Іра була незворушна. Мабуть, старенькій стало зле, я бачила, як вона взялася за свою голову, тому одразу відчинила свої двері й запросила стареньку до себе. Заварила їй заспокійливий чай та просто вислухала.

Сусідка мала рацію – Людмилі Василівні не вистачає звичайного спілкування. Вона просто хотіла бути комусь потрібною. Я попросила її більше не приходити й дати Ірині спокій. Бабця обіцяла подумати, але я не вірю, що вона так швидко заспокоїться.

Оцініть статтю
Дюшес
Іра вигнала Андрія того ж вечора. Наступного ранку під дверима її квартири уже чатувала Людмила Василівна. Старенька слізно благала відчинити їй двері та вислухати, але Іра була незворушна