Усе сталося дуже блискавично, що Ірі часом здавалося, що вона пережила неприємний сон.
Коли дівчина познайомилася з Юрієм, то одразу відчула, що він мамин синочок. Проте наївно вірила, що в неї всього достатньо, щоб якось налагодити тісний зв’язок з чоловіком.
Уже будучи заміжньою, Іра зрозуміла, що вона глибоко помилилася щодо Юрка. Чоловік кожен крок звіряв з мамою. Окрім того, звітував про всі найменші дрібниці, що мали місце в їхньому житті.
Іра почала дратуватися з цього приводу. Юра вдавався до хитрощів – йшов у магазин чи просто прогулятися і за цей час встигав про все розповісти рідній матусі.
Варто сказати, що Юра був єдиним сином, тому його мама взяла за звичку провідувати його ледь не щодня.
Відвідини супроводжувалися постійними докорами в сторону невістки.
-Твої вареники надто великі. Роби менші і тісто тонше розкачуй. Юрко звик їсти вдома такі, – діймала Іру свекруха.
-А тепер їстиме такі, як я ліплю, – напівжартома відповідала жінка.
Іра зробила косметичну побілку в кімнаті. Надала перевагу своєму улюбленому салатовому кольору. Свекруха аж у долоні сплеснула: «Юрко завжди не любив салатового. Навіщо чоловіка дратувати?».
І побігла разом з сином в магазин і купили жовтого кольору сніжку. Невістка змовчала, бо її терпінню надходив край. Врешті, на той час уже була вагітною, тому берегла сили для дитини.
Коли народився син, то свекруха в сина ледь не ночувала. Бо, бач, я мало уваги приділяю тепер чоловікові. А йому треба догоджати, бо на роботі працює, сім’ю утримує.
Іра ледь стримувалася, щоб не зірватися на свекруху. Врешті докори зробили своє.
Одного разу мама прибігла в гості вже під вечір. Юра щойно повернувся з роботи і в коридорі залишив брудні черевики. Зогледівши їх, свекруха налетіла на невістку, чого це вона їх не помила і не поставила сохнути.
Можливо, Іра проковтнула б і це, коли б не втрутився Юрій:
-Мамо, не хвилюйся – я ще її навчу все робити, як треба.
Іра зціпила зуби і почала одягати дитину. Склала в сумку все необхідне. Почала одягатися сама.
Аж тепер мама з сином зрозуміли про що йдеться, але було вже пізно. Вони почали погрожувати жінці, щоб негайно поставила онука в ліжечко. Іра вже цього не чула. Швидко накинувши весняну курточку і взувшись, вона вискочила на вулицю, щоб більше не чути і не бачити цих людей. З неї досить! У батьків вона знайде прихисток і спокій. А такого заміжжя їй більше не треба. Хай живуть тепер, як хочуть!