У мене лише одна донька та коли Ірина сказала, що у них народяться двійнята, то я дуже зраділа, адже діти це таке щастя. Я стала наполягати, щоб з наступною вагітністю донька не затягувала. Добре, коли діти мають невелику різницю у віці. Мені хочеться мати якомога більше онуків. У нас з чоловіком трикімнатна квартира, тож буде де їх розмістити коли вони приїдуть до нас у гості. Дівчаток поселимо в одну кімнату, а хлопчиків – в іншу.
Та Ірина чомусь не поділяє мого ентузіазму, каже, що їм тісно в однокімнатній квартирі та пропонує помінятися з ними квартирами. Я не згідна на такий обмін, адже на цю квартиру ми заробили власною працею. Точніше, нам її дали від заводу де ми з Назаром працювали. Але ж якби ми не працювали на тому заводі, то нам би не дали квартиру. Крім того, ми купили молодятам однокімнатну квартиру. Далі вже вони хай якось самі викручуються.
Я не маю наміру тіснитися з Назаром в одній кімнаті. Знаєте який він на старості років став нестерпний. Ходить, бурчить, жаліється на самопочуття. Коли я втомлююся від його ниття, то йду в іншу кімнату, а якщо ми будемо жити у квартирі Ірини, то куди я сховаюся. Якщо піду на кухню, то й там він мене знайде. Крім того, тут в чоловіка друзі, він з ними у дворі грає в карти, то мені хоч якийсь відпочинок є від нього.
Я не кажу Ірині, що ми спимо в різних кімнатах, бо вона почне мене розпитувати про це, а мені не хочеться говорити на цю тему.
Взагалі, чоловік Ірини Валентин повинен думати про те де вони будуть жити. Де ж це бачено, щоб наречена була з житлом, а наречений жив у ньому. Якби я була на його місці, то мені було б соромно.
Ірина ображається на мене, каже, що я пропоную їй народжувати більше дітей, а допомогти з житлом не хочу. Але ж ми вже зробили все, що потрібно. Як ви думаєте? Чи має Ірина причини ображатися на мене?
