У нас з чоловіком троє доньок. Старша Оксана та середня Світлана вже вийшли заміж та переїхали жити до міста, а молодша Ірина ще в дівках та живе з ними. Ми зі Степаном вже пенсіонери, ніде не працюємо, бо не маємо на це здоров’я. Маємо невеличке господарство та воно приносить нам невеличкий дохід.
Цілий рік в селі кипить робота, оце лише взимку вдається трішки відпочити. Добре, що Ірина поряд, то й ми маємо якусь допомогу. Доньки, які живуть в місті часто приїжджають до нас, щоб взяти додому харчі. Я їх розумію, адже в місті все таке дороге, а у нас все свіже, з городу та саду.
Ми з Іриною постійно консервуємо овочі та фрукти. Точніше, все робить вона, адже я вже стара, щоб таким займатися. То банку розіб’ю, то виллю щось на підлогу. Тоді Ірина мені каже йти відпочивати, а вона сама все зробить.
Оксана та Світлана не допомагають нам у веденні домашнього господарства, та і я не наполягаю. Вони працюють на роботі, ще й дітей мають, а Ірина поки не має власної сім’ї та може нам допомагати.
Ірина вже стала втомлюватися, бо все робить сама, а доньки навмисне приїжджають в неділю, щоб їх не примушували до роботи. Мені шкода молодшу доньку, адже її краса змарніє за сільською роботою, але сказати щось Оксані та Світлані у мене не повертається язик. А раптом вони на мене образяться та перестануть приїжджати?
Ірина працює поштаркою, а після роботи ще й має по господарству нам допомагати. Донька поки мовчить, але ж я бачу як їй важко. Але крім неї нам більше нікому допомогти.
Минулої неділі доньки знову приїжджали до нас у гості, Ірина зранку вже була на ногах, щоб приготувати їжу на всіх. Потім онуки почали наводити безлад у нас вдома, а їх батьки не робили їм ніяких зауважень. Я бачила, що Ірина вже не витримує, але попросила її бути стриманою, адже сестри приїхали у гості.
Гірше за все, що доньки вже почали перебирати харчами. Вони ж не знають наскільки праця в селі важка та не розуміють якою ціною ми збираємо урожай та робимо консервацію. Якщо так далі піде, то доведеться з ними провести серйозну розмову.
