В один чудовий день мій друг вирішив одружитися. Кохався, звісно, не за гроші. Наречена була гарна, розумна й незалежна. Працювала бухгалтеркою у великій фірмі й заробляла непогано.
Іван, так звати мого друга, теж не хотів відставати від дружини в заробітках. Брав додаткові підробітки, пахав до пізньої ночі, щоб швидше виплатити іпотеку за квартиру.
Квартиру вони купили швидко. Накопичили, взяли кредит, родичі теж підкинули. Зробили євроремонт, прибрали зі смаком. Як то кажуть, живи та радій.
Та радощі не приходили. Дружина не встигала впоратися з хатніми справами. То підлогу не вимиє, то пил не протре, то вечерю не встигне приготувати. Казала, що втомлюється на роботі й приходить пізно. Ну й Іван теж не валяв дурака він теж затримувався.
Так і почалися суперечки про те, хто більше робить вдома. Перші півроку пройшли в щоденних битвах по квартирі, де завжди валялися купи брудної посуду й одягу. Але ніхто з них не зізнавався родичам, через що сваряться. Обоє соромилися.
Якось Іван поїхав на рибалку з тестем. Обоє були затятими рибалками, тому й знайшли спільну мову. Вночі біля багаття, з чаркою горілки під руку, Іван розповів тестеві про свої клопоти, взявши з нього слово нікому не розказувати, особливо тещі.
Тесть пообіцяв зберегти таємницю, але сказав, що в їхньому домі не буде ладу, поки вони не заведуть «хатнього охоронця».
«У мене вже є кандидат, сказав тесть. Як знайду час, переконаю його переїхати до вас.»
Іван подумав, що тесть зїхав з глузду, але вирішив мовчати.
Наступного тижня тесть зявився в їхньому будинку з кошеням. Іван був у шоці. Навіщо? Ще більше сміття! Але тесть запросив його на балкон покурити й нагадав про «хатнього охоронця». Казав, що приніс його разом із кошеням, і тепер усе налагодиться. Лише просив добре доглядати кішку.
Іван одразу полюбив кошеня. Маленьке й лагідне, воно швидко привязалося до нього. Куди б він не пішов, кішка йшла за ним, вимагаючи пестощів. Лише раз довелося прибрати маленьку «аварійку» на підлозі. Та й то тільки першої ночі.
Наступного дня, коли Іван повернувся з роботи, у домі було чисто. Жодного розкиданого одягу, а дружина готувала смачну вечерю!
Іван теж натхненний повісив, нарешті, полицю в ванній, як обіцяв сто років.
Наступного дня, прийшовши додому, він побачив дружину з пилососом. Що ж, він теж виніс сміття й купив хліба. А в магазині ще й пляшку вина прихопив. Вечеря вийшла майже святом. Вони й не памятали, коли востаннє так проводили час.
Так минув цілий тиждень. Здавалося, радість знову поселилася в їхньому домі. У неділю ввечері дружина сказала Івану:
Завтра не заходь удень додому. Я вже купила пісочок і приготувала місце для кота у ванній.
Для кого?
Для твого котика. Я знаю, що ти приходив удень прибирати. Але тепер не турбуйся, я все владнаю.
Іван остовпів. Адже він не приходив додому в робочий час! Він думав, що це дружина прибирала. А виявилося, їй було соромно нічого не робити в чистій хаті.
Він вирішив зясувати правду. Прикинувся, що йде на роботу, але непомітно повернувся й сховався з телефоном у руці.
Ближче до обіду хтось відчинив двері ключем. Кішка побігла до входу, радісно нявкаючи. І почувся тихий голос:
Ох, Мурко, як же я тобі рада! Принесла тобі молочка й свіжу рибку Схоже, ти вже навчилася ходити у лоток
Двері у спальню відчинилися. На порозі стояв тесть. Він явно не очікував побачити Івана.
Ото й твій «хатній охоронець», тестю!
Тесть зніяковів:
Ну, я ж вам кішку дав. Вирішив допомогти доглядати її, хоча б спочатку.
А ключ звідки взяв?
Під час рибалки тихо стягнув з твого пучка, зробив копію й повернув наступного дня
Минуло вже три роки, як Іван із дружиною живуть щасливо. Вони вже мають маленького сина. І досі ніхто не знає, хто ж насправді був тим «хатнім охоронцем», що колись мешкав у їхній квартирі
