Той історії вже багато років, але вона досі жива в серцях тих, хто її пам’ятає.
Катерина завжди вміла обирати. Навколо неї вертілись заможні, статусні чоловіки. Та на превеликий подив родичів і подруг, вона обратила звичайного хлопця з Харкова — Олександра. Не красеня, не кар’єрист, не підприємець. Просто щирий, добрий, уважний. Такий, що дивиться в очі і тримає за руку, коли важко. Прожили вони разом лише кілька місяців, коли розписалися, а незабаром народилась маленька Мар’яночка. І почалося справжнє випробування.
Катерина категорично не хотіла втрачати кар’єру. У її відділі обіцяли підвищення, вона сіяла на нарадах, їздила у відрядження і писала звіти по ночах. А Олександра якраз звільнили — компанія скоротила штат, і його прізвище опинилося у списку без пояснень. Ось тоді Катерина і запропонувала: «Ти будеш у декреті. Ти краще впораєшся». І він погодився, без нарікань. Спочатку заради неї, потім — заради доньки.
Жили вони далеко від батьків, допомоги чекати не доводилось. Олександр, як старший син у багатодітній родині, знав, що таке піклування про малих. Він з головою пірнув у пелюшки, соски, каші, безсонні ночі і візити до дитячих лікарень. З часом він так втягнувся, що став своїм серед матусь у дворі. Обговорював прорізування зубів, щеплення і методи заспокоєння немовлят, як справжній знавець.
А Катерина жила на валізах. Конференції, звіти, корпоративи, вечері з партнерами. Поверталася додому на два дні, а потім знову вирушала. Олександр терпів. Але одного разу попросив: «Я теж хочу працювати. Давай візьмемо няню». Вона махнула рукою:
— Мар’яночка прив’язана до тебе. Жодна няня так не впорається. Посиди ще, добре?
Він знову погодився. Але незабаром вона повернулася з відрядження і, не знявши пальта, випалила:
— Я закохалася в іншого. Він не любить дітей. Тому Мар’яночка залишиться з тобою. Я за речами.
— Що?! Як це — просто їдеш?
— Я більше тебе не люблю, Сашко. Пробач. Але ти впораєшся.
І пішла. Без сліз, без пояснень. Ніби викреслила родину зі свого життя. Олександр залишився сам. З маленькою донечкою, без роботи, без підтримки. Та не здавався. Пішов на підробітки, влаштував Мар’яночку до садочка, крутився як міг. А Катерина з’являлася лише на дні народження — з подарунком і посмішкою на п’ятнадцять хвилин.
Донька росла гарною, розумною і дуже вразливою. У школі вона старанно вчилася, а вдома обіймала батька, який замінив їй обох батьків. До матері ставилася холодно. А коли та приїздила, говорила прямо:
— Можна не заходити. Ми з татом тебе не чекали. Нам і без тебе добре.
Мар’яночка вступила до університету, познайомила батька з хлопцем. Незабаром вони побралися і виїхали. Олександр залишився сам, але не сумував — у нього зав’язалася тепла дружба з сусідкою Ганною. Вона допомагала по господарству, приносила пироги і слухала його історії.
Та щастя знову не затрималося. Чоловік Мар’яночки кинув її з немовлям на руках. І вона, зламана і втомлена, повернулася до батька.
— Тату, можна ми в тебе поживемо? Мені треба подумати…
Олександр не відмовив. Допомагав з онукою, носив на руках, колискові співав. А Мар’яночка… знову закрутила роман. Тільки тепер — з іншим. І онучку знову залишила батькові. Як колись це зробила Катерина.
Історія повторилася. Та Олександр вже не дивувався. Він просто обійняв малятко, зварив йому кашку і сів поруч. А Ганна, його добра сусідка, поставила чайник і сказала:
— Ну що, діду, почнемо все спочатку?
І він усміхнувся. Бо в цьому домі, попри зречення двох найближчих жінок, досі жила любов.
