Якось десять років тому, коли я ще працював хірургом до мене в кабінет забігла перелякана медсестра та сказала:
Пацієнтка в операційній, у важкому стані.
Поки я готувався до операції, медсестра розповіла мені, що в аварію потрапила родина з чотирьох осіб, серед яких двоє дітей, молодша дівчинка постраждала більше за всіх, вона лежала непритомна.
Виявилося, що постраждала маленька Анастасія, вона сиділа на тому місці, де відбувся удар. Решту членів сім’ї відбулися переляком та подряпинами.
У дівчинки були численні переломи і рвані рани. Вона втратила дуже багато крові. Ми зробили аналіз крові, і з’ясувалося, що у неї третя група крові. А такої у нас тоді не було. Ніколи не розумів жорстокості долі – чому таким маленьким, ні в чому ще не винним дітям доводиться проходити через біль та втрату.
Потрібно було терміново десь взяти кров. Інакше дівчинка б померла прямо на операційному столі. Ми зробили аналіз крові батьків. У батька виявилося четверта група крові, а у матері – друга. Ми вирішили взяти кров у брата-близнюка. У нього виявилося третя група крові.
В коридорі я побачив розчарованих та заплаканих батьків дитини, вони трималися за руки та не знали, що їм робити. Поруч сидів їхній маленький син – він також доповнював картину смутку.
Я сів біля хлопчика і сказалав:
Твоя сестричка дуже сильно постраждала в аварії.
Так, ми потрапили в аварію, другий автомобіль врізався у нас, якраз в те місце, де сиділа моя сестричка Настуся…
Ти хочеш врятувати свою сестричку?
Звичайно, понад усе на світі!
Ми повинні взяти у тебе кров для неї.
Хлопчик відразу ніби подорослішав, припинив плакати. Він подивився спочатку на маму, потім на тата. Тоді кивнув головою. Я покликав медсестру.
Це тітка Алла. Вона відведе тебе в процедурний кабінет і візьме у тебе кров. Вона у нас дуже хороша і вміє це робити дуже добре. Тобі зовсім не буде боляче.
Хлопчик подивився на своїх батьків та сказав:
Матусю, я так сильно люблю тебе. Ти у мене найкраща на світі!
Потім хлопчик повернувся до батька і сказав:
– Я тебе дуже люблю, тату. Спасибі тобі велике за велосипед і за ролики, а також за те, що ти нас постійно захищаєш!
Алла повела хлопчика в процедурний кабінет. А я побіг до дівчинки в операційну.
Після вдалої операції, я зайшов в ординаторську, де побачив маленького героя, який після збору крові саме відпочивав. Він подивився на мене сумним поглядом і сказав:
Як Настя? – запитав хлопчик.
Ти молодець! Ти врятував своїй сестрі життя! З нею тепер все буде добре. Операція пройшла успішно.
А коли я помру? – запитав хлопчик.
Я не знаю, напевно, через багато-багато років, коли будеш стареньким вже.
Тільки згодом до мене дійшло – хлопчик подумав, що я прошу його віддати не просто свою кров, а життя. І він погодився! Ця маленька дитина повела себе настільки мужньо, що мені стало навіть соромно за те, що не кожен дорослий чоловік на таке би погодився.
Насправді, для мене це справжній подвиг, на який пішов братик постраждалої дівчинки.
Зараз я часто розповідаю цю історію не тільки своїм пацієнтам, але й всім своїм знайомим, ставлю маленького героя в приклад всім.
