Ліля була красивою дівчиною, але хлопцям вона подобалася через інше. Спокійна та поміркована дівчина ніколи не влаштовувала скандалів та з розумінням ставилася до проступків своїх кавалерів. На будь-яку подію у неї було логічне пояснення та виправдання. Тож не дивно, що залицяльників у неї було багато, але пощастило одному, Івану.
Одружилися вони через пів року стосунків й жили разом чудесно. Ліля вправно господарювала, частувала чоловіка смачненьким, завжди закривала очі на недоліки та уміла зосереджувати свою увагу лише на хорошому. У компанії знайомих чи друзів, чоловіки відверто говорили Івану як йому пощастило з дружиною, адже вона ніколи не влаштовувала сцен й завжди підтримувала свого чоловіка.
Схоже Івану така поведінка дружини здавалася дивною. Адже як пояснити той факт, що одного вечора під час розмови з Лілею він спокійно зізнався, що кохає іншу:
-У понеділок прийде майстер, подивиться до мікрохвильовки. Будь вдома о третій.
-Так у тебе в понеділок вихідний – здивувалася Ліля, – чи ти маєш інші плани?
-У понеділок мене тут не буде, бо я йду від тебе до іншої жінки – спокійно відповідає чоловік.
-Зрозуміло. Дякую, що зізнався.
-От це і все! – почав волати Іван – Та що ти за жінка така? У тебе немає відчуття власної гідності чи я тобі настільки байдужий, що ти навіть не запитаєш чому?
Іван застиг в німому мовчанні, він хотів побачити, як ця холодна особа нарешті запалить своє полум’я та вперше за роки їх подружнього життя влаштує йому істерику або його накриє хвиля лайки. Але нічого з цього він не почує, бо Ліля мовчить.
Вона не вимовить ні слова, коли він буде збирати речі. Нічого не скаже, коли Іван поставить ключі від квартири на стіл і навіть не відповість на його «Прощавай!»
Ліля стояла на місці, як вкопана, й не знала, що їй думати. Вона так старалася бути хорошою дружиною. Не влаштовувати істерик, не придиратися до слів, не випитувати, чому він затримувався на роботі й без істерик відпускала на посиденьки з друзями. І як виявилося – усе це марно. Яку дяку вона отримала?
