Віктор стояв біля пологового будинку. Вчора його дружина Галина народила сина. Радості немає меж. Сьогодні чоловік вперше побачив свого хлопчика. Такий маленький, зморщений носик, але такий рідний. Він не міг дочекатися, коли настане той день, що його дружина із сином буде вдома.
З дверей пологового будинку вийшла дівчина з немовлям на руках. Віктор звернув увагу, що її ніхто не зустрічав. Вона вийшла похиливши голову. Пройшла, зупинилася біля Віктора. Попросила потримати дитину, вона поправить взуття, щось коле в ногу. Коли чоловік взяв маля на руки, дівчина різко побігла від нього. Він кричав їй услід, але вона не звертала на нього уваги. Якби не дитина в руках, то догнав дівчину, але маля. Від крику Віктора дитина проснулася, почала плакати. Чоловік сам ледь не заплакав. Він пішов до дверей пологового, натиснув кнопку дзвінка. Вийшла медсестра. Віктор розповів, як дівчина залишила на руках у нього дитину. Медсестра не повірила, почала проводжати його з відділення, говорячи, що не варто відмовлятися від своєї дитини.
Нарешті чоловік із криками розповів, що в пологовому знаходиться його дружина і назвав прізвище. Вона народила сина. Навіщо мені чужа дитина, кричав чоловік далі. Збіглися лікарі, взяли маля, зрозуміли яка породілля залишила. Дівчинку повернули назад у відділення. Коли по телефону Віктор розповідав Галині про сьогоднішню пригоду, йому дуже жаль ту дівчинку. З дружиною договорилися до того, що вирішили удочерити її. Якщо їм дозволять.
З пологового будинку Віктор забирав дружину з двома маленькими конвертами, голубого і рожевого кольору. Вони виховуватимуть двох дітей Михайлика і Марійку.
