Із за дверей почувся жіночий голос – Відкривай! А то я тобі все вoл _occя вup _вy, як доберуся! Де мій ходок, чому мовчить?

У двері подзвонили. Катерина нехотя встає з дивана. Хто там прийшов? Думає вона. Сьогодні вирішила відпочити, книгу почитати й на тобі, у двері дзвонять, ні вже стукають. Поки піднялася і дійшла до дверей, вони вже тряслися від чиїхось кулаків. Катерина намагалася поглянути у вічко, але з другої сторони хтось закрив його рукою. Вона стояла і не знала що їй робити. Відкриє, а якщо грабіжники, чи розбишаки які. Он як грюкають у двері.

Із за дверей почувся жіночий голос
– Відкривай! А то я тобі все волосся вирву, як доберуся! Де мій ходок, чому мовчить?
– Ви кого шукаєте? – тихо запитала Катерина.
– Відкривай! Вона ще й питає? Дурною прикидається. Де мій благовірний, я знаю що він у тебе, тому по хорошому відкривай!
– У мене нікого немає. Жінко, йдіть звідси, поки я поліцію не викликала.
– Викликай! Побачимо кому поліція знадобиться. Ти злодійка! Забрала чужого чоловіка і двері боїшся відкрити. Відкривай!
Катерина знову спробувала подивитися у вічко, але воно закрите рукою. Відкривати двері вже боялася. Що там за жінка буянить? Вдереться у квартиру, потім не виженеш. А з тієї сторони грюкають у двері й той же жіночий голос:
– Відкривай! Чому завмерла, ховаєш його! Я все одно знайду. – Все кричала жінка.
– Я поліцію викликаю. Забирайтеся геть від моїх дверей.

Катерина вже не знала, як відбити охоту у тієї жінки стукати у двері. На хвилину стукіт припинився. Жінка щось говорила по телефону. Катерині не чути про що вона говорить, але голос не віщував нічого хорошого. Нарешті здалося, що жінка пішла. Дівчина стояла тихенько, боялася поворухнутися. Неначе немає нікого. Подивилася у вічко, нікого. Знову стоїть в нерішучості. Майже п’ять хвилин минуло, тихо. Катерина рішалася.

Вона тихенько відкриває двері, щоб подивитися чи й справді пішла та криклива жінка. Як тільки всі замки відкриті, хтось із неймовірною силою потягнув двері на себе. І тут же у квартиру залетіла огрядна жінка. Вона кинулася мимо Катерини до кімнати з криками:
– Де ти, вилазь говорю, я знаю що ти тут. Не даремно вона двері відкривала. Хотіла випустити тебе. Але я все одно спіймала тебе на гарячому.
Катерина стояла притулившись до стіни. Жінка бігала по квартирі, заглядала за диван, під ліжко. Навіть шухляди відкривала. Виглянула на балкон, немає. Потихеньку почала приходити до тями.
– Надько, ну зізнайся, куди його сховала?
– Я не Надя, я Катя. На нашому поверсі Надь немає.
Катерина все зрозуміла.
– Ви, мабуть, будинком помилилися. В нас шістнадцятий номер, а вам який потрібно.
– П’ятнадцятий, – говорила жінка, вся вкриваючись червоними плямами. – Вибачте, я дійсно помилилася будинком. Вибачте ще раз.
Катерина примирливо погладила жінку по плечу. Запропонувала чаю. Жінка не відмовилася. Виявляється їй телефонувала сусідка тієї Наді. Вона повідомила, що чоловіка Ані часто бачить разом зі своєю сусідкою. Назвала адресу. Аня і прибігла, але помилилася будинком. Їй неприємно, що звинувачувала Катю.
– А звідки сусідка тієї Наді знає ваш номер телефону? – Каті цікаво як так вийшло?
Аня задумалася. Вона не знає. Навіть не подумала запитати. Так незручно вийшло. Вони ще довго сиділи пили чай, розмовляли. Аня розповіла, як добре жили з чоловіком, поки одного разу до них не з’явилася його однокласниця Надія. Від тих пір чоловік став затримуватися на роботі. В нього завжди відмовки. Роботи багато, замовлення потрібно вчасно зробити та таке інше. А нещодавно телефонувала жінка, сказала, що вона сусідка Надії. Розповіла про її чоловіка.
– А з чоловіком чому не поговорила? Можливо то не твій там. А твій працює, старається заради тебе заробити більше грошей. Плануєте щось?
– Так, машину хочемо.
– От і добре. Приготуй сьогодні святкову вечерю, дочекайся чоловіка і поговорите.
– Дякую тобі Катю. Дійсно я себе вела зовсім не по людськи. Вибач іще раз.
З вибаченнями на вустах Аня пішла додому.

Оцініть статтю
Дюшес
Із за дверей почувся жіночий голос – Відкривай! А то я тобі все вoл _occя вup _вy, як доберуся! Де мій ходок, чому мовчить?