Мої батьки готували мене до найкращого майбутнього: купували мені дорогий одяг, влаштували навчатися в найкращий університет міста та постійно знайомили мене з синами своїх заможних знайомих з метою знайти серед них для мене чоловіка.
Яким же було їх здивування, коли я почала зустрічатися з хлопцем з села.
Мама з татом намагалися мене переконати покинути Степана через те, що він з села. Забули, мабуть, що їх батьки теж родом з села.
Батьки наче й не чули моїх доводів та наполягали звернути свою увагу на Едуарда, сина їх друзів.
Ми зі Степаном навчалися в одній групі. Та, хоча з початку я неохоче ходила до університету, то тепер мені не хочеться йти додому.
Ми з Едуардом знайомі ще з дитинства, навіть деякий час зустрічалися, але з часом я зрозуміла, що нам не по дорозі. Він не розвивається як особистість та лише тринькає гроші своїх батьків.
Наші стосунки закінчилися в той момент, коли Едуард мене зрадив з моєю ж одногрупницею.
Тоді я була в такому стані, що ледь не потрапила під машину. В останній момент від нещасного випадку мене врятував Степан, потім він провів мене додому.
З того часу ми й почали спілкуватися.
Спочатку ми просто товаришували та іноді подорожували разом. Якось Степан запросив мене до себе в гості у село. Його батьки фермери та мені у них в гостях дуже сподобалось. Батьки Степана щирі та відкриті люди, мені давно не вистачало такого душевного спілкування.
Мама Степана відразу чомусь подумала, що я його наречена, а коли Вікторія Іванівна дізналася, що ми просто дружимо, то сказала, що хотіла б бачити поруч зі своїм сином таку дівчину як я.
Коли я розповіла мамі про ситуацію з Едуардом, то вона сказала, що я повинна його пробачити, бо такі хлопці рідко бувають самотніми, потрібно відноситися до того, що сталося більш спокійно. Всі чоловіки зраджують і жінки теж. тому потрібно повернутися до Едуарда.
Зрозумівши, що я не маю наміру повертатися до Едуарда, батьки почали щовечора читати мені нотації.
В той час наші стосунки зі Степаном тільки розвивалися. Він зізнався, що я йому подобаюсь, я ж відповіла йому взаємністю.
Якось Степан мені освідчився. Це мене порадувало, але водночас і засмутило, адже батьки не схвалять цей союз. Степан був налаштований рішуче та сказав, що поговорить з моїми батьками з цього приводу та постарається їх переконати.
Мої батьки були невблаганні та увесь час казали, що вони ростили мене не для майбутнього в селі. Степана це засмутило, але я сказала, що вийду заміж лише за Степана.
Батьки розлютилися та поставили мені ультиматум: або я роблю так, як вони скажуть, або я їм більше не донька.
Я обрала Степана та ми одружилися.
Згодом у нас народилася дитина. Я подумала, що це розтопить між нами лід та повідомила своїм батькам про те, що вони стали дідусем та бабусею, на що почула відповідь, що на їх гроші я можу навіть не розраховувати. А хто ж говорив про гроші?
Відтоді ми більше не спілкувалися.
Коли Соломії було чотири роки, раптом зателефонувала мама вся в сльозах та сказала, що батько зараз в лікарні у важкому стані. Ми миттю відправились туди.
Батько потребував постійного догляду. Спочатку ми з мамою по черзі доглядали за ним, але наших сил було замало, тож до допомоги долучився Степан.
Після того, як батько одужав крига скресла та він попросив у нас пробачення. Сказав, що хоче побачити онучку. З тої пори все стало на свої місця.
