Мої спроби стати матір’ю не відразу увінчалися успіхом.
Перший раз я завагітніла, коли мені було 18 років. Батько дитини Остап був змушений зі мною одружитися поки ще не було видно живота. Сімейне життя у нас не складалося. Усю вагітність я нервувалася через поведінку мого чоловіка.
Остап здійснював на мене емоційний тиск, діставав питаннями про те, хто справжній батько дитини, перевіряв мій телефон, порпався в моїх речах. Часто був напідпитку, я постійно плакала та в результаті втратила дитину. Чоловік від мене пішов.
Саме в той момент на душі в мене була повна порожнеча мені нічого не хотілося. Я вважала себе винною у тому, що не вберегла дитину.
Потім я взяла себе в руки та познайомилася з хорошим чоловіком. Назар повернув мене до життя, ми почали зустрічатися, а потім одружилися. Стали планувати поповнення в сім’ї. Та у нас нічого не виходило.
Після проходження обстеження з’ясувалося, що я не можу мати більше дітей.
І знову я впала в депресію. Знову стала звинувачувати себе в усьому. Думала, що сама занапастила своє життя. Назару не вдавалося мене розрадити, я була дуже пригнічена. Так пройшло пів року та врешті-решт чоловік не витримав такого тиску і пішов. Я відчувала себе якоюсь абсолютною невдахою року.
У такому стані я часто гуляла у гордій самоті де мене ніхто не потурбує. І ось одного дня коли я була занурена у свої думки, про те як вибиратися з цієї ями невдач, раптом почула дитячий плач та подумала, що сходжу з розуму. Проте чим ближче я підходила до мосту, тим голосніше плакала дитина.
Звук долинав з-під мосту. Я пішла на звук та побачила картонну коробку, в якій лежало покривало.
Відгорнувши край покривала я побачила маленьку дівчинку, а біля неї записку: “Подбайте про мою донечку”.
Я взяла дитину на руки та побігла додому. Такою розгубленою від того, що відбувається я давно не була. Відразу зателефонувала до Назара та попросила приїхати.
Назар не став розпитувати про те, що сталося. Він приїхав дуже швидко. Подумав, що зі мною щось сталося серйозне. переживав, щоб я собі щось не зробила. Побачивши мене з дитиною, по щоці Назара прокотилася скупа чоловіча сльоза та він сказав, що згоден стати її опікуном разом зі мною. Хоча я йому нічого не казала.
Через деякий час після всіх справ у поліції, і з’ясування обставин того хто і коли міг залишити дитину, нам вдалося оформити усі необхідні документи та ми стали повноцінною сім’єю.
