Я вже дорослий, мені вісім років та я сказав своїй мамі, що тепер житиму з татом. Зібрав усі свої улюблені іграшки та одягнувся.
Батько пішов від нас, коли мені було чотири роки. Я увесь час думав, що він повернеться та чекав. Але він так і не прийшов. Ми з ним бачилися лише на вихідних.
Потім у мами з’явився дядя Вітя, він хороший, добре до мене відноситься.
Але мені не вистачало тата, тому я захотів жити з ним. Мама зателефонувала до нього та сказала, що я збираюся жити з ним. Тато відразу приїхав та забрав мене.
Так я прожив тиждень. Тато не очікував такого поворотку подій та спочатку не знав де покласти мене спати та чим мене годувати. Але потім ми налагодили наш режим дня та я зателефонував до мами, щоб запитати чи можна залишитися у тата ще на тиждень. Мама погодилась.
Але потім передзвонила і сказала, щоб я повернувся додому, бо вона за мною дуже сильно сумує.
Я дуже розплакався, бо хотів побути у батька ще. ми приїхали до мами.
Я не хотів навіть їсти свій улюблений десерт, почав знову плакати аж поки не заснув.
Мама не спала усю ніч, напевно, вона думала, що я її не люблю.
Зранку мама покликала мене їсти, але я не пішов.
Тоді мама присіла біля мене та запитала чому я сумую.
– Я хочу, щоб все було так, як раніше, – сказав я, – хочу, щоб ви з татом знову були разом.
– Але так, як раніше уже не буде. Ми живемо окремо, але це зовсім не означає, що ми тебе більше не любимо..
– Ви розлучилися через мене? – запитав я та гірко заплакав.
– Що ти таке кажеш, синку? Звичайно що ні. Ти ні в чому не винен. Ми з твоїм татом різні та не можемо жити разом.
Це мене заспокоїло та я сів мамі на коліна і міцно її обійняв.
Чомусь я раніше не хотів запитувати про це маму, бо мені страшно було почути, що це я в усьому винен. Саме тоді я подумав, що якщо я поживу у тата, мама захоче повернути все так, як було раніше, але цього чомусь не сталося та вони з татом не стали сильно переживати за те, що я зробив.
Мені потрібно було відразу запитати у мами те, що мене хвилює.
