Мені вже майже 50 років та я жодного разу нормально не відпочивала з того часу, як вийшла заміж.
Спочатку народився син, потім донька. Обидві вагітності дали мені ускладнення на нирки та зайнятися своїм здоров’ям мені не вистачало часу за щоденними турботами. Здавалося, що я всім винна, от тільки ніхто мені нічого не винен.
Чоловік увесь час жартував:
– Я ж казав, що ти будеш жити зі мною як у казці.
– Так, тільки не уточнив, що мав на увазі казку “Попелюшка”.
Згодом діти підросли та покинули батьківський дім, мають вже власні сім’ї.
Коли у мене з’явився час на себе далася взнаки давні проблеми з нирками, довелося робити операцію. Лікарі порадили санаторій, який спеціалізується на цих питаннях. Проте чоловікові це дуже не сподобалось:
– А чому без мене? А що я буду їсти увесь цей час? Хочеш, щоб я після тебе в санаторій поїхав лікувати шлунок після твого “відпочинку”? А може, ти зовсім не одна їдеш у цей свій санаторій? Може ти вже роман із кимось крутиш?
– Що ти таке кажеш, Антон! Невже не знаєш які у мене проблеми зі здоров’ям?
– Угу! Голова болить в найбільш непідхожий момент. От там знайдеться якийсь чоловік, від якого голова боліти перестане.
– Це мені потрібно для підтримки здоров’я, ти можеш подивитися брошуру, яку мені дали. Може, й собі знайдеш санаторій, щоб нерви полікувати.
– Ти ще в психлікарню мене запхни, щоб за моєю спиною романи крутити.
– Я заслужила на цей відпочинок!
– Ну от і їдь! – підвищивши голос сказав чоловік.
Мені стало так образливо через ці слова. Невже Антон зовсім мене не любить та не розуміє…
Подруги постійно кажуть, що я занадто переймаюся тим, щоб догодити чоловіку. Потрібно більше себе любити.
Антон одягнувся та пішов з дому.
Я тоді подумала, що Антон згодом заспокоїться та заходилася готувати їжу для чоловіка, щоб він раптом не помер з голоду.
Антон не з’явився, щоб провести мене на вокзал, на дзвінки не відповідав. Довелося викликати таксі та їхати одній.
Я щасливо дісталася до санаторію, Антон зателефонував до мене лише зранку, щоб запитати як я доїхала. У мене зажевріла надія, що він за мене хвилюється.
Познайомилася зі своєю сусідкою. Така приємна жіночка, трішки старша від мене, звуть Лариса. Вона в цьому санаторії не вперше та почала мені розповідати яка тут розважальна програма:
– Кожного вечора тут дискотека. Це приємний бонус до денних процедур та обов’язково для підтримки тонусу. Та й з чоловіками там можна познайомитися.
– Ти що, я не така, у мене чоловік є. Дуже мене ревнує. Та у мене в думках не виникало такого, щоб йому зрадити не те щоб з кимось потанцювати чи познайомитися.
– Даремно ти так. Тут дуже гарні чоловіки. Ось я уже третій роман закрутила. У двох попередніх чоловіків путівки закінчилися, – сміючись сказала Лариса, – буде що згадати на старості років.
Я довго думала про слова Лариси та все-таки вирішила, що не буду заводити романів, адже приїхала сюди виключно для того, щоб поправити своє здоров’я.
Лариса ж даремно часу не витрачала та насолоджувалася на повну спілкуванням з чоловіками.
А я насолоджувалася відпочинком. Особливо мене тішило те, що я не повинна стояти біля плити та думати що ж такого приготувати Антону, щоб він був задоволений. Я поділилася своїми враженнями з Ларисою.
– О, так, це приємна особливість санаторіїв. Кожна жінка повинна відпочивати тут хоча б раз в рік, – сказала сусідка, – я хто має дітей, то два рази на рік.
Я щовечора телефонувала до Антона та звітувала що робила, куди ходила:
– З чоловіками не спілкуюся, лише з жінками та медперсоналом.
В такі моменти я відчувала себе молодою дівчиною, яку ревнує її хлопець. До кінця путівки я не могла чекати. Скучила за чоловіком та вирішила приїхати раніше. Придбала сувенірів та різної смачної їжі. Хотіла зробити сюрприз чоловіку. А чоловік зробив сюрприз мені. Доволі таки неприємний сюрприз.
Я нікого не попередила про свій приїзд. Заходжу додому, а там шампанське, цукерки. Звичайно що це все не для мене, як я здогадалася. На підлозі лежала якоїсь білизна . А в спальні Антон та не один. В той момент у мене знесло дах.
– Це ти? А чому ти не попередила про свій приїзд? Я б тебе зустрів, – сказав Антон наче нічого не сталося.
Дякую, але як бачиш я і так встигла приїхати якраз, коли почалося найцікавіше. Далі я не чула що він говорив та почала викидати речі коханки з вікна. Замотавшись в ковдру та вибігла на вулицю та почала їх збирати. Антон кричав, що я його зганьбила перед сусідами та що я сама в усьому винна:
– Залишила мені мало їжі, напевне, хотіла, щоб я з голоду вмер, а сама розважалася з чоловіками на курорті!
– Ах ти негідник! Які розваги, я нарешті зайнялася своїм здоров’ям, нікуди, крім процедур, не ходила. Все життя догоджала тобі, а ти до мене так!
– Давай заспокоїмось. Ти розважилася, я розважився. Забудьмо про все та давай жити далі разом.
– Оце вже ні! Ми розлучаємось, дітям я сама все поясню. Краще вже буду жити у власне задоволення, ніж з таким зрадником. Іди доганяй свою хвойду!
Антон ще довго намагався мене повернути. Він зрозумів, що нікому не потрібний в такому віці без грошей та житла. Навіть дітей намагався перетягнути на свій бік. Та нічого у нього не вдалося.
А у мене почалося нове життя. Тепер я стала прислухатися до порад подруг та Лариси. Тепер я наче на світ народилася.
