Моя мама народила мене в 30 років. Хто був моїм батьком для мене ще й досі залишається загадкою. Мама ніколи мені про нього не розповідала. Єдине, що я знаю це те, що мама дуже хотіла мати дитину.
Тож вона почала зустрічатися з одним чоловіком, завагітніла та обірвала з ним зв’язок.
Згодом народився я та мама була дуже щаслива мати такого сина.
Проте чим мене годувати мама не знала, а тоді в країні було мало роботи.
Та коли мені виповнилося 5 років, вона вирішила їхати за кордон на заробітки. Далі я ріс з бабусею.
Мама постійно присилала гроші, на них бабуся купила квартиру і місті, яка в перспективі мала стати моєю. А до мого повноліття там жили квартиранти та приносили нам додатковий дохід.
Я мав все, крім материнського тепла і ласка. Виріс дуже розбалуваним та постійно зазнавався, адже у мене був дорогий одяг та взуття, я мав останню модель телефона та мої забаганки виконувалися миттєво.
Мама приїжджала дуже рідко та компенсовувала свою відсутність численними подарунками.
Згодом я вступив до університету та переїхав у свою квартиру в місті.
Коли я вже закінчував навчання раптово не стало бабусі. Я дуже шкодував через цю втрату, адже вона стала для мене найріднішою людиною. З мамою ми були наче чужі.
Лише поява в моєму житті Катерини компенсувала мою втрату. Ми почали зустрічатися та згодом я зробив їй пропозицію та кохана переїхала до мене.
З мамою ділитися цією звісткою мені зовсім не хотілося. За час її відсутності ми дуже віддалилися.
Мама приїхала лише через 4 роки після того, як бабусі не стало. Казала, що раніше вона не могла цього зробити. Почала звинувачувати мене в тому, що я не розповів їй про те, що одружився. Казала, що я невдячний, адже вона стільки для мене зробила та стільки всього мені купила.
Я сказав їй те, що давно носив у своєму серці:
– Так, у мене була їжа, одяг, техніка, але у мене не було мами. Краще вже жити скромніше, але відчувати материнську підтримку. Тебе ніколи не було на важливих для мене подіях. Так чому ж тоді ділити з тобою радість одруження?
Мама розплакалась та поїхала.
Катерина не схвалила мою поведінку та сказала, що мама дала мені те, що вона мала, на той момент вона вважала, що допоможе мені саме так. Я тоді не сприйняв слова дружини всерйоз.
Згодом Катерина сказала, що вагітна та наполягала на тому, щоб я розповів про це мамі. Я вперся рогом та сказав, що нічого розповідати не буду.
Дружина сказала, що це мій вибір, хоч вона його категорично не підтримує. І сказала, що одного разу я можу розкаятися про своє рішення, але вже буде пізно щось змінити.
А як ви думаєте, правильно я себе повів в цій ситуації?
