Вчора ввечері я вийшла з собакою гуляти. Неподалік нашого дому є невеличкий парк. Повертаючись додому, я побачила, що літні люди нашого будинку, як завжди зібралися на лавці. Вона стоїть у нашому дворі та я часто їх там бачу. Я радію, що вони в такому віці мають з ким обговорити різні питання. Більшість з них уже на пенсії та іноді до них приєднуються люди середнього віку.
Краєм вуха я почула, що вони обговорюють підвищення пенсії. Напередодні пенсіонерам збільшили виплати, проте збільшення було дуже несуттєвим. На розмір пенсії це майже не вплинуло.
– Як можна вижити на такі гроші? – сказав Олександр Петрович, – для депутата це середній чек в супермаркеті, а нам на ці гроші місяць потрібно жити.
Моя сусідка Вікторія Михайлівна йому заперечила, сказавши, що розміром своєї пенсії цілком задоволена. Річ у тім, що свого часу вона працювала в поліції. Поліціянти виходять на пенсію раніше та у них велика пенсія. Вікторію Михайлівну туди влаштував її дядько, вона просто сіла на нагріте місце і тепер ні в чому собі не відмовляє.
– Ну хто жив, той живе, – сказав Олександр Петрович.
Я тоді подумала про своїх батьків, які все життя працювали на заводі. Зараз вони отримують мінімальну пенсію.
Мені здається це несправедливим. Мої батьки доволі важко працювали, внаслідок такої роботи тепер половину пенсії витрачають на ліки.
