У мого друга Павла п0м ер тато. Хлопець тяжко переживав втрату рідної людини. Було нам в той час по дванадцять років. Мені також боляче думати, що його вже немає з нами. Дядя Гриша, тато Павла був для нас малих бешкетників прикладом, як повинен поводитися чоловік. Я часто бував у них удома. Сиділи до самого вечора, поки моя мама не приходила забирати мене. Спокій і ввічливість, мабуть, так можна сказати про їхню сім’ю.
Пройшло немало часу, поки Павло змирився з втратою. Його мама одного разу розповіла нам історію життя дяді Гриші. Коли Гриші виповнилося сімнадцять років, вони разом із друзями ранньою весною прогулювалися по березі річки. Лід кришився, і течія несла його далі. Під берегом вода без крижинок. Недалеко від них дівчина нагнулася до води, хотіла дістати гаманець, який упав у воду. Сама не втрималася і пірнула слідом за гаманцем. Гриша якраз дивився в ту сторону, тому не роздумуючи стрибнув у воду. І вчасно. Течія почала зносити дівчину. Він ухватив дівчину за пальто, друзі подали жердину, яка вчасно лежала під ногами. Загальними силами витягли з води Гришу і дівчину Настю.
Спочатку начебто нічого, ніхто не захворів, але згодом Гриша став почувати себе все гірше і гірше. Коли звернувся до лікаря, виявилося що простуда задавнена, розвилася хронічна хвороба. Ліки допомагали тільки на деякий час. До речі, після того як Гриша врятував Настю, вони почали зустрічатися. Навіть прогнози лікарів не злякали дівчину. А прогнози не втішні. Житиме, але не довго.
Настя робила все, щоб Гриша почував себе краще. Вони одружилися і незабаром народився Паша. Син приніс нову радість в їх сім’ю. Здавалося хвороба відійшла, Гриша почував себе набагато краще, плани будував грандіозні. Все було добре до тих пір, коли одного разу він простудився. Хвороба повернулася. Два роки боролися за життя, але…
Мама говорила, що вони з татом прожили хоч і коротке життя разом, але щасливе. Після розповіді мами, Павло більше не плакав. Він пишався своїм татом. І пам’ять про нього буде з ним все життя.
