Коли моя донька розлучилася з чоловіком я не знала у чому причина, вони прожили вісім років. Було між ними всяке, не було лише дітей. І от їй тридцять п’ять, а вона розлучена і самотня. Пізніше добрі люди розповіли, що в колишнього зятя, була коханка яка зрештою народила йому дитину. Моя Оксанка не змогла.
Я жаліла свою дитину, а вона мовчки все перетерпіла. Згодом я почала помічати зміни у її поведінці та зовнішності. І одного дня вона мені заявила: «Мамо, ти станеш бабусею.» виявилося, що вона вже на четвертому місяці вагітності. Вагітна від чоловіка, не говорила йому чекала нагоди, хотіла зробити сюрприз. Та він її випередив з сюрпризом, сказав, що йде до тієї яка його ощасливила батьківством. Тому моя Оксана йому не призналася, адже бачити після такого його не хотілося.
Ми з нею у двох чекали появи нашої дівчинки. Назвали її Ангеліною, адже вона дійсно була схожа на ангела, ніжна та невинна. Дитина росла нам на радість здоровою та кмітливою. До року Оксана сиділа з нею в декреті, а тоді вже я бавила онучку, а донька пішла на роботу. Ми в трьох жили прекрасно, ті три роки найщасливіші у моєму житті.
Та одного дня наше сонечко захворіло. Піднялася температура, млявість, нічого не їла. В лікарні назначили додаткові аналізи й вони були не втішні. Невелика пухлинка, яку потрібно як найшвидше оперувати. Але від почутої суми у нас затьмарилося в очах. Звичайно стали в чергу на безплатну операцію, але часу не можна гаяти.
Дома перебирали варіанти, а їх не було. Продати немає що, у нас одна квартира. Я пенсіонерка, кредит дадуть мінімальний. Донька телефонувала в кілька банків, така ж ситуація. Шукали волонтерські організації, обіцяли допомогти, поставили в чергу. Та за місяць ситуація лише погіршувалася, а коштів не було.
Того дня Оксанку викликав головний лікар і сказав, що потрібно негайно робити операцію. Донька вийшла з лікарні вся в сльозах. Дійшла до найближчого парку і рухнула на лавочку. Сили не було кудись іти. До неї підсів якийсь чоловік запропонував допомогу. А вона почала йому виговорювати свої проблеми й він мовчки все те слухав. А коли донька закінчила то почула такі слова: «Я можу тобі допомогти, але ти повинна зробити мені послугу.» і Оксана погодилася.
Виявилося, що Арсен не українець, він давно приїхав до нас з Азербайджану. Тут у нього бізнес, але комусь він став тут заважати, і його хочуть вислати з країни. Вихід у нього один, одружитися з українкою. Та він боїться бути ошуканим. І от зустрівши Оксану, зрозумів, що можуть допомогти один одному. В той же день вони розписалися, довелося йому викласти за це кругленьку суму.
Коли вони прийшли до мене ввечері та розповіли це я була шокована. Одразу потягла доньку в іншу кімнату, почала вичитувати, за такий не обдуманий вчинок. Та донька сказала, що думати немає коли. Операцію назначили вже на завтра. Повернувшись до новоспеченого зятя я почула про те, що я дарма хвилююся, він не образить ні доньку, ні онучку.
З того часу пройшло вже три роки. Спочатку Арсен до нас приходив просто як друг. Але згодом між ними з Оксаною виникли почуття. І вони стали справжньою сім’єю. Ангеліна подружилася з ним також, вже називає татом. А тиждень тому вони прийшли до мене, щоб повідомити, що я знову стану бабусею.
Я дуже рада за доньку. Ось так у важку хвилину абсолютно чужа людина підставила своє плече. У них чудова родина, я молюся Богу за їхнє щастя.
