Після народження першого сина, життя змінилося тільки в кращу сторону. Віднині нас троє, і ми всі свої відпочинки влаштовували так, щоб і наш син був разом із нами. Через три роки народився іще один син. В наших відносинах нічого не помінялося. Ми кохали одне одного, неначе при перших зустрічах. Та й сини не давали сумувати.
Коли старшому виповнилося одинадцять років, а молодшому вісім, мені здалося, що наше тихе сімейне щастя якось притерлося. Немає тієї радості, все стало таким закономірним і не цікавим. Хочеться чогось нового, емоцій, хвилювань. Напевно такі відчуття появилися, коли я познайомився з Кірою. Молодою особою, яка не поспішала заміж. І те, що я одружений, її не чіпало, а навпаки якийсь бісик вселявся в неї. Я дивився на ту дівчину, і здавався сам собі молодим, сповненим сил і надій.
Ми зустрічалися пів року, а моя дружина нічого не запідозрила. Інколи говорила, що ми якось віддалилися, потрібно більше бувати разом та знайти альтернативу для зацікавлення. Я погоджувався, але ніяких заходів не вживав. Мені й так жилося добре. Чим далі, тим менше мені хотілося приходити додому до дружини й дітей. Вони на той час здавалися такими не цікавими, що зранку швиденько поспішав на роботу, а потім на зустріч із Кірою.
Не знаю, скільки б так продовжувалося, але одного разу Віка побачила мене з коханкою. Ми з Кірою, як завжди прогулювалися парком в тій частині, куди мої домашні жодного разу не проходили. Що там робила Віка, не знаю. Але коли я відчув на собі погляд, повернувся, а дружина дивиться на нас широко відкритими очима. Мовчки повернулася і пішла.
Вдома мене чекали валізи з моїми речами й одне запитання зі сторони Віки:
– Чому?
– Тому що вона молода і весела, а з тобою я відчуваю себе старим. – Сказав я і пішов.
Йшов я назустріч новому життю, не думаючи про дружину і дітей. Вони залишилися там, позаду, а попереду мене чекає радісне життя з Кірою. Вона відкрила двері, і здивовано дивилася на мене і валізи. Я з радістю повідомив, що віднині ми будемо разом.
– Ні, ти що? – говорила Кіра, – повертайся, до дружини. Заміж за тебе я не піду, та й не говорили з тобою про це. Мене влаштовували побачення, а на більше, то не зі мною, вибач.
Кіра закрила двері. А я стояв, не мав сили повірити, що сам своїми руками зламав гарне, спокійне, щасливе життя з дружиною і синами. Знаю, Віка не пробачить, але куди мені йти й що робити?
