Катерина була значно молодшою від своєї сестри Ірини, все життя їй ставили в приклад старшу сестру. Матеріальні блага теж більше діставались Ірині, адже вона раніше пішла жити від батьків окремо і вважалося, що їй більше потрібна підтримка, бо ж Катерина і так живе біля батьків і нічого не потребує. Катерина не ображалася за це, бо й сама була такої ж думки. Вона дуже любила свою старшу сестру Ірину і завжди бажала для неї всього найкращого. І коли батьки почали старіти, догляд і турбота за ними повністю лягли на плечі Каті, вона в усьому їм допомагала та була поруч, коли мамі або тату це було потрібно. Ірина ж цього не бачила, або не хотіла бачити.
Згодом Катя познайомилась з Іваном. Іван був значно старший від Катерини, і у своїй сім’ї він був головним. Так і склалась в них сім’я, звиклий всім керувати чоловік і тиха та покірна дружина. Жили вони в приватному будинку в селі, Катерина займалася господарюванням в хаті та на городі, а згодом і вихованням сина Степанка, чоловік її працював водієм.
Не забувала дівчина і про своїх батьків, зажди приїжджала до них в місто, привозила продукти з села, допомагала по дому, готувала їсти, прибирала, прала. Ірину батьки бачили досить рідко, старша донька не надокучала батькам своєю увагою. Всі давно вже звикли до таких відносин, вважали, що Ірина надто зайнята, щоб приїздити до батьків. І хоч такий уклад не є нормою, ніхто не хотів нічого змінювати, щоб зайвий раз не турбувати старшу доньку. Потім Ірина розлучилась зі своїм чоловіком, вся турбота та увага перейшла на неї та її сина, вся сім’я підтримувала Ірину, як могла, огортаючи її любов’ю, адже вона залишилась сама з сином, а це так складно. У Катерини теж з’явились свої проблеми, через постійні болі в спині Іван дуже багато часу проводив на лікарняному, працювати йому було дедалі складніше, тому Каті довелося шукати роботу. Оскільки освіти в дівчини не було ніякої, вона влаштувалася домробітницею в одній заможній сім’ї.
Складалося таке враження, що проблем Катерини ніхто і не помічав. Вона завжди була усміхнена, всім приділяла увагу і ніколи не сумувала. Пройшли роки й батьки пішли в інший світ. Для Катерини це було великим ударом, єдиною рідною людиною для неї залишилась сестра. Всю свою турботу та увагу Катя перенесла на Ірину, тому що це єдине, що тепер мало зв’язок між її батьками та минулим життям. Квартиру батьків доньки поділили між собою на рівні частини. Іван сварив дружину за те, що вона так багато уваги приділяє сестрі, оскільки, він вважав, що Ірина вчинила несправедливо по відношенню до Катерини у розподілі батьківського дому. Що Ірина по совісті могла б й не забирати свою частину, що належала їй по праву. Бо ж Катерина стільки років день у день приділяла свій час та увагу батькам, в той час, коли її сестра взагалі не знала таких клопотів. Дівчина завжди ставала на захист своєї сестри, чоловік же навпроти – ні бачити, ні чути, бодай щось, про Ірину не хотів.
Катя намагалась не сваритись з Іваном з цієї причини, Але і вини своєї сестри теж не визнавала. Вона підтримувала її в усьому в чому могла, навіть допомагала племіннику, в якого вже на той час була своя сім’я. З Іриною вона кілька разів на рік організовувала зустріч, таємно від чоловіка, який зовсім не хотів пробачати сестрі, не зважаючи на великий відрізок часу, що пройшов.
Сестра Катерини теж відчувала неприязнь до її чоловіка, завжди наговорювала сестру проти нього. І навіть не перестала вона цього робити, коли Іван захворів. Ірина не думала про те, що такою своєю поведінкою робить для сестри зайві клопоти, в той час коли Катерина боролась за життя чоловіка і постійно ходила засмученою.
Згодом повернувся вже з армії син Катерини – Степан. І в нього теж виявились серйозні проблеми зі здоров’ям, усунення яких потребувало чималих коштів. Катя була у глибокому відчаї, вона не надіялась і не чекала допомоги зі сторони. Весь час плакала і молилась, покладаючись лише на Божу милість. Але про тітчину біду дізнався син Ірини відразу звернувся до своєї матері:
– «Нашим обов’язком є допомогти тітці Катерині!» – він наполягав.
– «Чим я маю їй допомагати? В неї є чоловік, вона не така самотня, як я! Врешті-решт, це їх проблеми, нехай вони їх вирішують» – відповідала Ірина синові.
Син не розумів матері, він дивувався, як вона може так говорити, адже тітка стільки всього зробила для них, стільки допомагала! Натомість, Ірина так не вважала: «я не маю ні перед ким ніяких обов’язків. Так, де в чому вона тобі допомагала, прийде час і ти все віддаси!» – сказала вона. Хлопець розумів, що такий час прийшов саме зараз, що зволікати не можна. Хоч і довелося певну суму позичати в друзів, він все ж таки зумів переконати свою матір в тому, щоб та віддала частину грошей, що отримала з батьківської
квартири. Як виявилось, вона з Катериною ще й судилась через ту квартиру, щоб отримати свою частку. І якби син не пообіцяв, що сам збудує їй будиночок на дачі (куди Ірина і планувала потратити ці гроші), вона б їх зараз і не віддала.
Допомога прийшла вчасно. Степан одужав, а через рік одружися. Тепер в Катерини вже є внучок. І при кожній зустрічі з сестрою, вона невпинно їй дякує за підтримку і допомогу, яка врятувала її синові життя. На що Ірина сильно ніяковіє і, зі сльозами на очах, відповідає: «я не могла вчинити інакше, адже, ти єдина рідна людина в мене на цій землі.»
