Вадим і Катя мріяли про діток, як тільки одружилися. В них у планах не було жити для себе, будувати кар’єру, чи ще щось. Катя просто хотіла бути мамою. Вона спостерігала за жіночками з візочками, які кожного вечора прогулювалися мимо їхнього будинку. Мріяла, що зовсім скоро вона також котитиме спереду візочок з синочком чи донечкою. Вадим підтримував дружину в бажанні мати дітей. Він пишався своєю Катею, яка вила своє сімейне гніздечко.
Минали дні, місяці, роки. Так бажана вагітність не наступала. Обстеження показало, що обоє здорові, але більш за все несумісність. Катя поникла. Минуло сім років, як вони з Вадимом одружилися. А мрії так і залишилися мріями. За ці роки подружжя купили будинок, згодом машину. Їздили на відпочинок на закордонні курорти. Все складається добре, але сім’я неповна. Не вистачає в їхньому будинку дитячого сміху.
Одного разу Катя запропонувала чоловіку поїхати в дитячий будинок. Планувати нічого не будуть, просто подивляться. Вадим погодився. Не стали відкладати та на другий день поїхали до будинку. Завідувачка прийняла їх привітливо. Вони повідомили, що хочуть подивитися на діток. Можливо їм пощастить і знайдуть дитину, яка потягнеться до них. Олена Петрівна провела їх до зали, де дітки займалися малюванням. Катя відразу помітила хлопчика.
Він сидів осторонь біля вікна. З дітками не спілкувався. Вадим запитав завідувачку, хто той хлопчик? Олена Петрівна розповіла, хлопчика привезли не так давно. Мама дуже хворіла, нещодавно померла. Тата в нього немає. Назару три рочки. Але хлопчик замкнувся в собі. Ні з ким не спілкується, постійно плаче, кличе маму. Йому тяжко звикати, весь час поривається йти додому. Один раз ледь не пропустили, коли зібрався йти.
Катя дивилася на Назара і сльози текли з її очей. Це він, їх синок. Вона серцем відчуває, що рідний. Дружина подивилася на Вадима. По ньому зрозуміла, що думає точно через те, що вона. Коли повернулися в кабінет до Олени Петрівни, подружжя відразу погодилися взяти Назара. Завідувачка запропонувала взяти хлопчика на вихідні. Якщо не передумають, будуть оформляти документи. Тому додому їхали з хлопчиком.
Назар перелякано дивився на них. Йому хотілося додому, а тьотя і дядя везуть його в інше місце. Від цього хлопчику лячно. Два дні минули в напрузі. Назар так і сидів, не звертаючи уваги на всі намагання Каті розвеселити його. Коли другого дня увечері подружжя відвозили малого в дитячий будинок, вони вже не були впевнені, чи хочуть всиновлювати взагалі. Але коли поговорили з завідувачкою, вирішили, відступати не будуть.
Через місяць Назар обживався у своїй кімнаті. Щоб хлопчик швидше звикав до них, придбали котика. Назар не пускав Пушка з рук. Мало помалу хлопчик звикав до своїх нових батьків. Катю інколи звав мамою, від чого дівчина розквітала. Вадима татом почав звати з першого дня. Адже тата хлопчик не пам’ятає. Йому подобалося ходити з татом за руку. Вони все робили удвох. Катя лише розчулюється від погляду на двох рідних їй людей.
Минуло два роки. Назар смикав за руку маму, просив купити йому червону пожежну машину. Катя погоджувалася. Такої машини в сина ще немає.
