Давним-давно, у Києві, один високий начальник, Олексій Борисович, хотів таємно допомогти прибиральниці грошима, але несподівано знайшов у її сумці щось незвичайне.
Олексій помітив молоду дівчину-прибиральницю, яка сиділа в кутку з заплаканими щоками.
«Вибачте, чи можу я допомогти? Що трапилося? Хтось вас образив?» ніжно запитав він.
Дівчина здригнулася, швидко витерла сльози й відповіла: «Вибачте за клопіт. Усе гаразд.»
«Не вибачайтеся. Чи справді все добре?» продовжував Олексій із співчуттям.
«Так, вибачте, повернуся до роботи», поспішно відповіла вона й швидко пішла.
Залишившись сам, Олексій задумався: без причини дим не стелиться. Ідучи до кабінету, він розмірковував, як допомогти дівчині. Раптом йому спало на думку: треба поговорити з Ганною Миколаївною.
Вона працювала тут довго, дбаючи про порядок. Олексій знайшов її номер у своїй записниці й подзвонив.
«Доброго дня, Ганно Миколаївно. Чи могли б ви за десять хвилин зайти до мого кабінету?»
Незабаром Ганна Миколаївна сиділа в його кабінеті й пила чай.
«Можливо, я просто запросив вас на чай?» пожартував Олексій. «Чому начальник не може запросити прибиральницю на чаювання?»
Ганна усміхнулася:
«Та годі вам, Олексію Борисовичу. Що вас цікавить?»
«У мене до вас запитання. Хто знає наших працівників краще за вас? Що ви думаєте про нову прибиральницю?»
«Добра дівчина. Працьовита. Життя її не пестить, але вона не здається. Що трапилося?» запитала Ганна Миколаївна.
«Я просто побачив, що вона плаче. Запитав, але вона втекла», пояснив Олексій.
Ганна Миколаївна посупила брови:
«Вона тут плакала. Я казала їй не звертати уваги на тих розфарбованих дівчат. У них тільки губи й вії. Марія все бере до серця.»
«Хтось її образив?» зацікавився Олексій. «Як саме?»
«О, все почалося, коли вона тут з’явилася. Наші дівчата хочуть виглядати як з обкладинки, а Марія ні, просто природно гарна. Тому й дражнять її за зневагу до бідних, за глузування зі слабких. Чи не так і чоловіки роблять? Коли відчувають слабкість, то просто знущаються для забави», пояснила Ганна.
Олексій не любив інтриг на роботі, але вирішив з’ясувати:
«Як саме вони її ображають?»
«Через її зовнішність, одяг. Кепкують, називають «королевою бідності», «козячим хутром». Ніяких модних туфель чи суконь Усе те саме», відповіла Ганна.
Олексій здивувався:
«У нашій команді люди з вищою освітою, як таке можливо? Може, ви помиляєтеся?»
«Ні, не помиляюся. Навіть попередила Світлану: «заспокойся». Але їм усе смішно», чесно відповіла Ганна.
«А її життєва ситуація справді така важка?» запитав Олексій.
«Так, її мати хвора, а інвалідність не дають. Вона не може працювати, а ліки потрібні. Марія робить усе можливе, щоб допомогти. Вона розумна, але вчитися їй ніколи», поділилася Ганна.
Олексій задумався: як у сучасному світі ще можна так поводитися? Подякувавши Ганні за інформацію, він провів її до дверей і залишився наодинці з думками про несправедливість, яка інколи панує між людьми.
Після довгих роздумів Олексій вирішив втрутитися. Витягнувши з гаманця всі наявні гроші, він пішов у коридор, де Марія з Ганною прибирали велику залу.
Було багато роботи, тому Олексій тихо увійшов до їхньої кімнати. Сумка Марії відразу привернула його увагу. Відкривши гаманець, він хотів непомітно покласти гроші, щоб допомогти дівчині купити одяг. Якби він зробив це відкрито, міг би її принизити.
Він уже готувався покласти купюри, але зупинився, побачивши у гаманці блискучий золотий хрестик. Він не міг з’явитися там випадково! Олексій задумався.
Цей хрест був унікальним: колись він належав його батькові. Перед очима миттєво виникли події двадцятирічної давнини. Мати Олексія раптом захворіла, її стан погіршувався що
Тисни «Подобається» і отримуй найкращі пости у Facebook ↓
