Я не вперше стикаюся зі 3радою з боку коханої людини. Перший раз, коли це сталося, мені було надзвичайно боляче. Я вважала Івана всім своїм світом, думала, що ми будемо разом завжди, створимо сім’ю та що я у нього єдина. Згодом зрозуміла, що помилилася в ньому.
Тоді я не знала до кого йти за допомогою. Але моя мама відразу все зрозуміла та дала мені одну пораду: “Хто сприймає кохання надто серйозно – всього позбувається, а хто відноситься до нього з іронією – зберігає його надовго“. Я подумала та зрозуміла, що я з усієї сили віддаюся у вир почуттів та віддаю себе повністю. Так сталося з Іваном. Я виконувала усі його забаганки, доводила свою вірність з останніх сил, а він просто цим всім користувався.
Коли я почала зустрічатися з наступним хлопцем Олександром, то пам’ятала про мамину пораду. В стосунках з ним я завжди чогось недодавала. Мого хлопця постійно мучили сумніви та він щоразу перепитував чи є у мене хтось на стороні. Я загадково посміхалася та не стала клястися йому у вірності та вічному коханні. Іноді я перегинала палку та Олександр слідкував за мною скрізь, щоб переконатися чи немає у мене когось.
Згодом він почав мене добиватися з усіх сил та я здалася. Повторилася вся та ж сама історія, що й з Іваном. Я знову прийшла до мами за порадою:
– Що я роблю не так?
– Ти все робиш вірно, просто в історії з Олександром ти знову повністю віддалася почуттям. Тобі потрібно навчитися знаходити баланс, крім того, у твоєму житті має бути щось, що приносить тобі більше задоволення, ніж спілкування з Олександром. Твоє коло знайомих має бути більшим, ніж його та тільки ти можеш показати як з тобою потрібно себе поводити.
Я вирішила зробити паузу в стосунках з Олександром. Бачити його після того, що він зробив мені було боляче. Я була занадто слабка. Мама мала рацію. Я дійсно нічим не цікавилася крім стосунків, задоволення черпала лише від спілкування з Олександром. З подругами перестала спілкуватися через страх того, що вони відіб’ють у мене мого коханого, а потім мені було страшно, що він вважатиме мене невірною йому.
Я дала собі час для того, щоб вдосталь постраждати та почала шукати спосіб, щоб виплеснути свою енергію. Знаю, що багато хто внаслідок нещасливого кохання пише вірші, хтось пише романи, хтось йде на психотерапію. Це все було не для мене.
Я почала шукати справу, яка б мене надихнула. Одного разу в інтернеті я прочитала, що одній благодійній організації потрібні волонтери та подумала, що це те, що мені потрібно. Я завжди любила допомагати людям, крім того, це збільшить коло мого спілкування.
Впродовж усього цього часу Олександр шукав зустрічі зі мною, але я не мала поки бажання з ним спілкуватися. Він закидував мене повідомленнями типу: “пробач”, “я все зрозумів”, “сумую”…
Коли я вперше прийшла в ту організацію, мені було дуже лячно, адже я не дуже комунікабельна людина, проте в той день разом зі мною прийшли інші люди, які теж вперше в такій ситуації. Ми познайомилися, я знайшла собі нових подруг та потім до нас підійшли інші волонтери. День пройшов наче 5 хвилин. Я зовсім забула про неприємні події, які нещодавно зі мною відбулися.
Через деякий час я помітила, як на мене дивиться один цікавий молодий чоловік, адже я нікуди поспішати не буду. Побачимо як зміниться моя доля.
