Чи передається нещаслива доля з покоління в покоління, як скажімо родимка на тілі чи талант до музики? Якщо запитати у Наталі, то вона скаже, ще і як передається. Все життя намагалася дочку вберегти від життя подібного на материнське, але не вдалося.
Батько Вірочки втік ще до того, як дізнався, що стане татом. Наробив справ, як шкідливий кіт та й поїхав у місто до своїх міських дівчат. Навіщо йому потрібна простушка з села, що з неї взяти. На людях соромно показатися. Коли Ната зрозуміла, що при надії, довго плакала. Довелося відмовитися про свої плани вступити до університету, натомість зізнаватися матері та просити залишити дитину.
Мама й не заперечувала, вона й сама колись у подібній ситуації опинилася. Коли Вірочці виповнилося 17, бабусі не стало, а Ната взялася поратися біля дому й дочку до роботи привчала. Раніше шкодувала, а тепер розуміє, що доросле життя не за горами. Говорили дівчата про вступ до університету, обирали заклади, порівнювали ціни. Обирай не обирай, а гроші скрізь треба. Та де ж їх взяти?
Фермер їхній міський запрошував людей на роботу на полуницю. Збирати в полі потрібно, спекотно, цілий день на колінах, але гроші платив гарні. Ната думала їхати сама, але Віра викликалася допомогти. Знала, що мама для неї старається. Там дівчина й побачила Руслана. Такого красивого хлопця важко не помітити. Багато дівчат йому бісики пускали, а він оком на Віру кинув. Така тиха та сором’язлива, геть інакша від інших.
Вийдуть вони в поле працювати, а він навмисне біля Віри стає, щоб можна було поговорити. Знала Віра про те, якими можуть бути чоловіки, добре застереження матері пам’ятала. Тому Руслана ігнорувала, а він від того лише більше заводиться й хоче дівчину завоювати.
Не довго тримало оборону тендітне дівоче серце. Через кілька зустрічей здалася та й почала таємно від матері з Русланом зустрічатися. Не знала вона, що він син того самого фермера, лише про хороше думала. Шкоді, що від мами не приховаєш. Помітила Ната як вогник кохання в очах дочки запалахкотів, запитала чи встигла Віра помилок наробити, а та й зізналася, що вагітна.
Піша Наталя до батьків Руслана про все розповідати, вони вирішили залишатися осторонь. Син справ наробив, то нехай сам і розбирається. На зароблялися. Щоб мали грошей додому привести, так принесуть в подолі, так і ще зять повідомив, що до них переїжджає. Ната дозволила, може хоч Віра буде щасливою. Добре, що Руслан її не покинув, готовий взяти на себе відповідальність.
Було так, поки Віра не родила. Кілька безсонних ночей, дитячий плач й здимів Руслан назад до батьків, повідомивши, що не готовий він стати дорослим, не таке життя він собі уявляв і взагалі йому про майбутнє думати потрібно. Добре, що Вірі більше нічого не треба. Вона дивиться на своє маленьку крихітку, Оленку, яку назвала в честь прабабусі, та сподівається, що хоч вона матиме щасливу долю, якщо та звісно не передається з покоління в покоління. Тоді нічого хорошого на Оленку не чекає.
