Ми з Ігорем жили уже чотири роки в шлюбі. Добре, що мій чоловік мав власне помешкання, тож не потрібно витрачати кошти на оренду квартири. Одразу після весілля зробили грандіозний косметичний ремонт в нашій однушці, замінили меблі, купили нову техніку за подаровані гроші. Зараз відкладаємо на покупку нового авто.
Загалом подружнє життя цілком можна назвати щасливим. Ми з чоловіком усі важливі питання приймаємо разом. Ігор зі мною радиться, я йому про все розповідаю. Ми не маємо секретів один від одного й навіть подруги дивуються, що у шлюбі може бути така злагода.
Останнім часом все частіше порушуємо питання поповнення у родині. Я не проти народити дитину. А що? Жити нам є де, хоч квартира й маленька, але потроху відкладатимемо на щось більше. Та й Ігор був би гарним татом. Вирішили, що будемо пробувати. Наскільки я знаю, не всіх вдається одразу. Раптом не виходитиме, тоді вже звернемося до лікарів.
Дякувати богу уже через місяць я довідалася про свою вагітність. Перший триместр був жахливим. Мене постійно нудило. Я не могла далеко відійти від ванної кімнати. Вночі спала погано, тому коли у вхідні двері постукали, одразу піднялася й пішла глянути, хто там.
На порозі стояла свекруха з валізою у руках. Вона мене обійняла, поцілувала. Вся заплакана почала перепрошувати й плакати ще дужче. Я відвела її на кухню, заварила заспокійливий чай й попросила розповісти, що сталося. Ольга Русланівна розповіла, як знову посварилася з чоловіком. Зазвичай, коли він випивав, то влаштовував їй скандали. Кілька днів минало й вони мирилися, але цього разу чоловік перегнув палку. Заплакана жінка показувала мені синці на своєму тілі й зізналася, що боїться його та ні за що не повернеться додому.
-Завтра ж подам на розлучення! Я з тим тираном більше ні дня під одних дахом не проведу!
-Заспокойтеся! Не варто приймати імпульсивні рішення. Ранок вечора мудріший. Давайте ми зараз ляжемо відпочивати, а вранці все обговоримо уже з Ігорем.
Мій чоловік, коли почув про рішення матері розлучитися, підтримав її однозначно. Сказав, що вже давно хотів аби все те жахіття, Яке вона терпіла роками припинилося. Вони все говорили та говорили, згадуючи минулі образи. Мене ж цікавило інше – де Ольга Русланівна буде жити?
Я сама запитала про це в чоловіка, коли свекруха пішла подавати на розлучення.
-Як це де? Тут з нами.
-А нічого, що нас скоро буде троє й самим немає місця? – допитувалася я в Ігоря.
-Кохана, ти просто не знаєш, я ніколи тобі не розповідав, але це квартира моєї матері. Так, вона віддала її мені, коли я пішов навчатися. Проте юридично все оформлене на маму. Як я можу не прийняти її у її ж помешканні?
-Ти це зараз серйозно? Яким таким боком ти забувся розповісти мені про цей малесенький нюанс перед тим, як ми вкладали у неї усі свої гроші з тим клятим ремонтом й дорогими покупками? Якби я знала, то краще б відклала наші гроші на власне житло!
-Зараз уже нічого не зробиш.
У мене гарні стосунки з Ольгою Русланівною. Ми ніколи не сварилися й підтримували одна одну. Проте це не означає, що життя з нею буде солодким. Кожна господиня хоче розпоряджатися у власному домі по-своєму. Й що мені робити у цій ситуації? Виходить, що я маю підкорятися й догоджати матері свого чоловіка.
Поки я ходила на роботу, то мала змогу хоч трішки побути наодинці. Та кілька днів тому розпочалася моя декретна відпустка. Я знаходжуся зі свекрухою в одній кімнаті 24/7 й кожного дня слухаю одній й ті ж самі історії про її вагітність та пологи. Не уявляю, як ми житимемо усі разом після народження дитини. Мені набридла ця «рукавичка», але й переїхати на орендовану квартиру не можемо, бо Ігор мало заробляє. Єдина надія на свекра. Може він схаменеться, перепросить у дружини й забере її додому.
