В мене звати Олександр, мені тридцять років, і наразі як досить успішний чоловік. Працюю у дуже гарній, престижній компанії, маю квартиру, заміський будинок, дві прекрасних машини. Також щасливий чоловік та тато. У мене найкраща у світі дружина та двоє синів.
Зараз я дякую своїй долі, що в мене так сталося, адже раніше про таке я тільки мріяв, сидячи на холодному залізному стільці. Я й сам не пам’ятаю як потрапив до дитячого будинку. Як мені розповідала наша няня, то мама моя від мене відмовилася ще коли мені не було й року. Батько мій постійно пиячив, кр ав речі з дому, а зрештою його ще й посадили за ґрати. Він вкр ав у жінки гроші з гаманця. А мама не знала як мене утримувати, тому і вирішила, що краще мене віддати до дитячого будинку. Принесла вона мене і просто залишила під дверима, це так мені розповіла наша няня. А все інше я прекрасно пам’ятаю.
Пам’ятаю, як постійно плакав, мріяв про те, що колись в мене забере прийомна мама чи тато додому. Але роки линули й мрія про те, що я матиму повноцінну сім’ю все більше згасала. Та доля посміхнулася мені й у чотирнадцять років мене усиновили мої теперішні батьки. Я дуже вдячний їм, що маю все, що у мене є. Адже без них я б не досяг таких висот, яких сягнув дотепер. Вони в той час сумлінно займалися моєю освітою та вихованням. Тому я дуже швидко наздогнав шкільну програму та навіть закінчив школу з золотою медаллю, а вищий навчальний заклад з червоним дипломом.
Завдяки цьому я став на гарну посаду у престижній компанії, де познайомився зі своєю майбутньою дружиною. Я вважаю, що життя моє склалося дуже гарно. І це все завдяки моїм батькам. Але, нещодавно, коли ми всією великою родиною відпочивали у нас на дачі, у двері пролунав дзвінок. Всі здивувалися, адже ніхто нікого не чекав у гості, і це було дуже дивно, що хтось невідомий до нас дзвонить. Я, як чоловік, пішов відчиняти двері перший. А коли відчинив, то просто застиг на місці. Переді мною стояла дуже брудна жінка. Схожа на ту, яка не має постійного місця проживання. Я в неї запитав, що їй потрібно від мене. А у відповідь почув, що вона моя рідна мама і що я їй повинен допомогти, адже у неї немає коштів, щоб жити. Я спокійно вислухав монолог цієї жінки, а потім відповів, що моя рідна мама сидить разом з моєю родиною за столом, а цю жінку я вперше в житті бачу. Тому я виніс декілька купюр, дав їй у руки й сказав, щоб вона більше ніколи в житті не приходила за цією адресою та не турбувала нас.
