У мого друга з батьками виникла непроста ситуація. Як відомо, говорять діти невдячні. Не допомагають батькам, коли вони стають старенькі й немічні.
Поки у друга були живі обоє батьків, вони з сестрою їздили їх провідувати кожні вихідні. Допомагали все, що потрібно було. Але одного похмурого дня зателефонувала мама і повідомила, що тата немає. Увечері ліг спати, зранку вже не підвівся. Одна мама, діти їздили допомагати більше ніж раніше. Але смуток за чоловіком не проходив, і залишати її саму не хотіли. В черговий раз, коли потрібно їхати, у брата виникли невідкладні справи. Він пообіцяв сестрі, що наступного разу поїде один без неї. Вона згодилася, чого раніше не було.
Коли брат приїхав наступного разу, мама почала мову про те, що їй одній тяжко. Якщо син бажає забрати її до себе, продаємо будинок і поділю на двох. Якщо відмовишся мене забрати, то піду жити до дочки, і всі кошти за будинок одержить вона. Чоловік відповів, що потрібно порадитися з дружиною. Від цих слів мама почала сваритися, мов при чому тут вона. Ти мій син і тобі вирішувати. То чому несправедливо поступаєте, мамо? Запитує він. Відповідь така: Тому що так буде правильно, або береш мене до себе і гроші навпіл, або не отримаєш нічого.
Потрібно сказати, що у сестри є один син, а в брата дві дочки. Але мама завжди виділяла сина дочки. Дівчатка немов не її. Прийдуть, щоб постояти поруч і підуть, навіть цукеркою бабуся не пригостить. Забрала маму сестра. Брат дійсно не отримав від спадщини нічого. Довго мама з ним не розмовляла, але потім примирилися. Чоловік із сім’єю часто ходили провідувати маму, але образа на сина все ще жила в її серці.
Прожила мама в сестри двадцять п’ять років. За весь час так і не усвідомила, як несправедливо вчинила з сином. А чоловік як і раніше ходив провідувати маму і вважав, що вчиняє правильно. Свій синівський обов’язок він виконує.
Як ви вважаєте, хто з них правий? Можливо всі батьки так ділять своїх дітей?