Інколи ми дуже помиляємося в житті. Здається, що чудовий хлопець і буде відмінним чоловіком та хорошим батьком, але це зовсім не так. Всі чоловіки хороші рівно до перших плачів дитини. Так відбулося і у мене.
Я познайомилася з своїм чоловіком на одній із фотовиставок. Ми обоє фотографи і цінуємо красу, та й помічає її у найдрібніших деталях. З Олегом ми були наче на одній хвилі. Відчували одні і ті ж речі на якомусь підсвідомому рівні. Я була більше, ніж впевнена, що нас сама доля звела.
Ми одружилися і продовжували працювати. У наших стосунках було все чудово. У нас народилася маленька донечка. І тільки у неї почалися різатися зубки – нашому щастю прийшов кінець. Донечка постійно плакала і вередувала. Чоловік за це зривався на мене. Одного зимового вечора він просто похабцем зібрав наші речі до великої дорожньої сумки і виставив нас за двері.
Я не знала куди мені йти. Немовля на руках, плаче. На дворі сніг і мороз та ще й ніч.
Мої батьки розлучилися, як я тільки пішла до першого класу. Тато рідко мною цікавився. Мама вийшла вдруге заміж. А потім мама поїхала відпочивати з подругою до Туреччини і не повернулася. Знайшла собі там третього чоловіка. Мені телефонувала лише на день народження. Я не була потрібна своїм батькам.
Я викликала таксі і поїхала до свого тата. Я ж думала, що він хоч трішки мене любить і прийме нас. Батько ж відкрив двері, запитав що у нас трапилося і сказав, що у нього ми залишитися не можемо. В нього була співмешканка і мені здається, що він її боявся.
Тоді я вирішила зателефонувати до маминого друггого чоловіка. Дядько Роман одразу ж відповів. Я пояснила йому свою ситуацію. Він сказав, що чекає нас у себе.
Я й не очікувала на таку доброту свого вітчима, як телефонувала. Думала, що він на словах нас пожаліє та й усе.
Рідний батько моєї дочки нас виставив на вулицю, мій рідний батько в дім не впустив, а вітчим якому мама так підло і цинічно зрадила – відкрив перед нами двері свого дому.
Дядько Роман – чоловік з назвичайно великим серцем. Він і про мене турбувався в дитинстві та й зараз підставив своє плече, коли я опинилася у скрутній ситуації. Навіть не прогнав мене. Хоча міг зі мною вчинити так, як мама з ним. Та й навіть трубку не підняти, як я телефонувала.
Зараз ми живемо у мого вітчима. В моїй донечці він душі таїть. Постійно її носить, цілує, голубить. Справжній найрідніший дідусь. Я почала знову фотографувати і маю багато замовлень.
Дядько Роман мене відпускає на кілька годин вдень і допомагає мені з дитиною. Я ж намагаюся в свою чергу йому допомагати. Готую їсти, прибираю, купую продукти. Мені хочеться робити добро для того, хто по правді є для мене батьком.
