Сьогодні Олег пішов від нас із маленькою донькою. А коли прийшла зловтішатися свекруха, то я…
Не знаходила собі місця. На руках дрімала Олеся, а я все дивилася у двір. Вже година минула, як стояла біля вікна. Кілька годин тому мій чоловік Олег прийшов із роботи. Я була на кухні, а він не заходив. Вийшла бачу, збирає речі.
Куди? збентежено спитала я.
Іду від тебе. До коханої жінки.
Жартуєш? Проблеми на роботі? Їдеш у відрядження?
Та розумій уже! Набридла мені. У тебі в голові лише Олеся, мене не помічаєш, за собою не доглядаєш.
Не кричи, Олесю розбудиш.
Ось! Знову лише про неї! У тебі чоловік йде, а ти…
Чоловік б не кинув дружину з дитиною, тихо сказала я й пішла до доньки.
Я знала його характер. Буде скандал. Сльози підступали, але я не дам йому їх бачити. Забрала Олесю з ліжечка й пішла на кухню. Туди він не зайде, брати нічого.
Бачила у вікно, як сів у машину й поїхав. Навіть не озирнувся. А я не могла відійти. Марила, що ось-ось його авто з’явиться у дворі й він скаже, що це лише дурний жарт. Та нічого не змінилося.
Не спала всю ніч. Нема кому розповісти про лихо. Мати давно не потребує мене. Втішалась, коли я вийшла заміж, й одразу забула. Наче в Лариси Володимирівни лише один дитя дити мій молодший брат. Є подруги, але й вони мами, як і я. Зараз сплять. Та й чим допоможуть?
Заснула під ранок. Спробувала подзвонити Олегу він скинув, потім надіслав СМС: “Більше не турбуй”.
Олеся заплакала, я підійшла. Не можу розвалюватись. Пішов і бог з ним. У мене є донечка, про яку треба піклуватися. Треба вигадати, як жити далі.
Перевірила готівку в гаманці й на картці жахнулася. Навіть якщо попросити господарку затримати платіж за квартиру на п’ять днів до допомоги, не вистачить. А ще їсти треба. Могла б підпрацювати віддалено, але Олег забрав свій ноутбук.
Дві тижні оплаченої оренди лишалося щось вигадати. Вартувало поспішати.
Однак обдзвонивши усіх, зрозуміла: марно. На жодну роботу не візьмуть із малою дитиною. Навіть щоб мити підлогу, треба залишити Олесю на годину-дві. А з ким? Нова квартира навряд допоможе. Ми й так знімали недорого. Єдиний вихід їхати до матері. Та я запізнилась із сімейним життям, а брат узяв шлюб рано. Живе у матері з родиною, де двійнята підростають. Отже, у дві кімнати п’ять осіб. Якщо ми з Олесею ще приїдемо, то як розміститися?
Я повідомила господарці, що виїжджаю після оплати. Не знаходила собі місця. Можна зняти кімнату в гуртожитку, я вже дивилась. Та сусідство там таке, що й ворогові не побажаєш. Писала Олегові, благала про фінансову допомогу для доньки не відповідав. Адже додав у чорний список.
Залишилося п’ять днів до виїзду. Почала складати речі небагато, але треба було чимось занятися. Раптом двері подзвонили.
Відчинила й завмерла. На порозі стояла Ганна Петрівна моя свекруха.
«Невже ще проблем?» промайнуло в голові, коли я впустила її.
Наші стосунки завжди були напружені. Буває, посміхаєшся, а в душі ненавидиш. Першого дня вона дала знати, що я їй не до вподоби. Інші матері вважали б свого сина щасливим зі мною? Через це я одразу сказала, що разом жити не будемо. Не зживемося. Тому знімали.
Коли свекруха заходила у гості, було як у тих жартах: «Оленько, ти тут взагалі пилюку витирала?». А їжу мою
І зітхнувши щасливо, Валентина Михайлівна пригорнула до себе сплячого онука, відчуваючи, як її серце знову повне тепла адже справжнє щастя полягає не в кількості свічок на торті, а в цій крихітній руці, що так довірливо стиснула її палець.
