Коли ми з Вікою одружилися, то одразу вирішили, що не будемо жити з батьками ні з моїми, ні з її. Так, краще орендувати квартиру й платити щомісяця кругленьку суму чужому дядькові, ніж жити на всьому готовому, але без прав на будь-що.
Спланували так: оренду квартири, комунальні послуги, продукти та інші необхідні покупки я беру на себе, а віка відкладає свою зарплату повністю на покупку квартири.
Ясна річ, що такими темпами нам би довелося дуже довго збирати на власне помешкання, тож дружина брала дітей на репетиторство, вона у мене вчителька англійської мови, а в період відпустки їздила на заробітки за кордон. Я й собі не бив байдики. Вдень працював на офісі, у вільний від роботи час підзаробляв програмістом. Плюс до всього зацікавився криптою й пробував розвиватися у цій сфері.
Корективи у наші плани внесла несподівана вагітність дружини, однак ми не збиралися відмовлятися від мрії про квартиру. Хоч і не хотілося залазити в борги, але вирішили взяти житло в іпотеку, а ті кошти, які вдалося відкласти, заплатити, як перший внесок.
Коли народилася Діанка ми вже обживалися у своїй трикімнатній квартирі. Спершу розглядали варіант меншого помешкання, але подумали, що краще одразу вкластися в більшу квартиру, щоб місця не бракувало. Діанці було пів року, ми організували хрестини. Запросили лише рідних та близьких. Прабабуся дружини приїхати не змогла за станом здоров’я, але попросила нас завітати в гості, показати їй дитину.
Ми так і зробили. Купили старенькій овочів, фруктів, ліків й поїхали. Баба Леся була рада приймати гостей. Скаржилася, що до неї ніхто уже давно не навідується, хоча вона неодноразово просила матір Вікторії про допомогу. Ми з дружиною переглянулися, а тоді попрохали звертатися до нас у разі потреби. Прожила баба після нашої зустрічі недовго, але за той час, що ми приїздили в гості та її доглядали, встигли звикнути до старої, тож новина про її швидку кончину, засмутила.
Одразу назбігалися далекі забуті родичі, метушилися, подавали видимість великої утрати, щоб не було соромно від людей. Чому я сказав, що подавали видимість? Все, що стосувалося похорону ми з Вікою оплатили самі, теща навіть не поцікавилася, чи не потрібна нам допомога, знаючи, що у нас мала дитина й кредит.
Коли дійшла черга до заповіту справжнім здивуванням було почути, що свою двокімнатну квартиру старенька залишила Вікторії. Теща враз змінилася на обличчі, вона ж була переконана, що квартира дістанеться їй. Почалася сварка, від нас вимагали відмовитися від квартири на користь молодшої сестри Віки, а дружина твердо сказала, що квартира наша й нікому не дістанеться.
Вже вдома ми обговорили те, що сталося й вирішили, не продавати житло, а зробити там косметичний ремонт й здавати в оренду. Так ми зможемо швидше погасити свій кредит, до всього помешкання зайвим не буде.
Родичі дружини з нею не спілкуються, звинувачують в егоїзмі. Я думаю, що вони самі винні, коли відмовилися слухати та допомагати старенькій, тож тепер нехай картають лише себе.
