Мене виховувала бабуся. Мама завжди на роботі. Бачила її тільки зранку, коли збиралася в школу, і з дому виходили разом. Зі школи зустрічала бабуся і до вечора ми були разом. Я багато чого навчилася від неї. Любила сидіти поруч і слухати розповіді про її життя. Бабуся, скільки пам’ятаю, не підвищувала голос на мене, навіть, якщо я зробила не те, що треба, просто пояснить як потрібно робити.
У Анни, моєї подруги, також бабуся живе з ними. Коли ми з подругою розмовляємо про свої родини, здається, що живемо в різних світах. Бабуся в Анни сувора. Подруга розповідала, що, якщо вона не встигне на обід, то все прибрано, і поїсти не запросять. Буде чекати, коли всі знову сядуть за стіл. Навіть, її мама проти бабусі нічого не говорить. Якщо встали після обіду, обов’язково повинна помити посуд після себе, тому що наступного разу їжа буде покладена в брудну тарілку.
Одного разу Анна прийшла до мене. Ми довго розмовляли, не помітили, що надворі стемніло. Мама моя прийшла з роботи й ми разом пішли провести подругу додому. Коли дійшли до їхнього під’їзду, батьки Анни вже виглядали її. Подруга якось знітилася і почала виправдовуватися, що ми вчили нову тему. Потім мовчки пішла за ними. Мені встигла кивнути та зникла в під’їзді.
Наступного дня Анни в школі не було. Коли я прийшла до їхньої квартири, назустріч мені вийшла бабуся Анни. Сказала, що внучка хвора і на завтра також в школу не піде. Лише через тиждень Анна з’явилася в класі. На моє запитання, що трапилося, відповіла, що була покарана за несвоєчасний прихід додому. Мені дивно слухати такі речі, Анна гарна, слухняна дівчина. Чому батьки дозволяють бабусі так негарно виховувати внучку.
