Нещодавно розповідала подрузі про те, як мені було важко з двома маленькими дітьми, коли не було що їсти. Наш холодильник був завжди майже пустим.,
Ми тоді не жили, а просто виживали. Я варила все без м’яса. Начебто поїли все, а через годину вже знову все їсти хочемо. Суп на воді, де плаває картопля та морква. Ми старалися їсти багато хліба, щоб не відчувати голоду. Дуже часто я варила для своєї сім’ї гороховий суп. Він був більш ситним і дуже смачним. Також часто варила розсольник. Кілька в томаті» рятувала з тим, що з неї я також варила суп.
Мені треба було нагодувати дітей і себе, витративши на це якомога менше грошей. Картоплю ми варили рідко. Зазвичай я варила різні крупи і макарони. Часто готувала макарони з плавленим сирком. Вони дуже подобалися моїй молодшій дочці. Часто робила підливу до каш.
Брала цибулю, моркву. Пересмажувати все це, солила, додавала томатної пасти і все – підлива була готова.
М’ясо і рибу я тоді взагалі не купувала. Не було за що!
Іноді я робила для своїх дітей котлетки. Різні. Морквяні, цибульні, капустяні.
Ми тоді багато овочів їли. Вони були недорогі. Морквина, капуста, буряк – були частими гостями на нашому столі.
Іноді я готувала дітям найдешевшу запіканку. Адже мені хотілося їх побалувати чимось смачненьким. Я купувала маленький шматочок дешевої вареної ковбаси, брала 2 варені яйця, три варені картоплини, цибулину, плавлений сирок і трохи майонезу. Я обсмажувала цибулю з ковбаскою. Потім додавала туди подрібнений картопля, потім клала потертий плавлений сирок. Зверху посипала яйцями. Якщо була ще й зелень, то взагалі виходило неймовірно смачно! Смажила на сковорідці під закритою кришкою хвилинки три. І все. Як же це було неймовірно смачно! Ми всі просто обожнювали це блюдо.
Салат Олів’є я робила без деяких компонентів. А саме без ковбаси і майонезу. Теж виходило дуже навіть нічого.
Я багато пекла. Різних млинців, лавашів, оладків, печива. Адже дітям і мені дуже хотілося чогось смачного. От і доводилося проявляти чудеса творчості і фантазії. Я не лінувалася і тому діти у мене завжди були ситі.
Пройшли роки. Але я як і раніше дуже шанобливо ставлюся до їжі. Для мене не буває несмачною їжі. Я із задоволенням їм все. І мої діти – такі ж. Той час навчив нас цінувати для когось буденні моменти життя.
Як же добре, що такий важкий час вже залишився в минулому. Не дай Бог нікому пережити те, що тоді пережила я і мої діти. Навіть ворогу такого не побажаю.
