Ми з дружиною проживаємо на дачі. Обоє уже давно на пенсії, тож вирішили на старості років бути ближче до землі. Тут і повітря свіжіше, свіжі овочі та фрукти та й спокійніше.
У нас є двоє дорослих синів, вони проживають у місті.
Старшого сина звати Петро, у нього син, якому 6 років. У молодшого Дмитра дівчатка Аліна і Марія.
Нещодавно у Петра сталася неприємна ситуація, він зламав ногу коли катався на лижах в Буковелі. Тоді вони там відпочивали разом із сином, вперше поставили його на лижі та тут така неприємність. Петро фрілансер, працює вдома та мав раніше змогу водити Михайлика в садочок. Його дружина Валерія працює по змінах, тому не встигає заводити дитину в садок. Оскільки трапилася така неприємна ситуація, Петро попросив забрати на деякий час Михайлика до нас, поки він лежатиме в лікарні. Річ у тім, що перелом виявився зі зміщенням, так що справа серйозна. Відпустку на роботі у Валерії їй не дають, тому єдина надія на нас.
Звичайно, що ми погодилися допомогти з радістю. Тим більше, що наближалися Різдвяні свята та нам було дуже приємно провести їх з онуком. Проте молодший син Дмитро не був у захваті від такої новини.
Він звик до того, що кожні вихідні вони з дружиною відпочивають, а ми сидимо з внучками. Я запропонував забрати дівчаток до нас, адже так буде веселіше Михайлику та й вони з дружиною спокійно зможуть відпочити.
На що Дмитро обурливо відповів:
– А що їм там зимою на дачі робити, там же холодно! А що як вони застудяться? А, може, у вас в домі живуть миші? А чим ви їх будете годувати?
Я відповів, що у нас дуже тепла піч та ми знайдемо чим нагодувати та розважити дітей.
Молодший син не мав вибору, оскільки у них з дружиною уже була путівка в Будапешт та вони не хотіли змінювати своїх планів. Тож Дмитро привіз онучок до нас на дачу.
Ця зима стала для нас незабутньою, ми ліпили сніговиків, зробили зі снігу замок, грали в сніжки та ходили колядувати на сусідні дачі. Діти були просто в захваті. Потім ми з дружиною знайшли старі санчата синів та ходили кататися на гірку. Ото веселощів було!
Час пролетів непомітно та коли Дмитро з дружиною повернулися з подорожі, то уважно почали оглядати своїх доньок, міряли по 10 разів їм температуру та заглядали до горла. Все переживали, щоб діти раптом не застудилися. Не виявивши ознак застуди Дмитро не мав до чого причепитися та все одно сказав, що внучки більше до нас на дачу не приїдуть, бо вони не звикли до таких умов.
Михайлик побув із нами трохи довше поки Петро не виписався з лікарні. Але він був під максимальними враженнями, казав, що приїжджатиме до нас частіше.
От я сиджу і думаю, чому люди бувають такими різними попри те, що виховані в одній родині.
