Так вийшло, що я був одружений двічі. З першого браку у мене залишилася донька, яку звуть Оксана. А в другому шлюбі у нас з Мариною, моєю другою дружиною, народився син Андрій.
Так вийшло, що Вероніка зовсім не була потрібна своїй матері, моїй першій дружині. Та, щоб у дитини склалася нормальне життя, Марина погодилася забрати її до нас та виховувати як свою рідну доньку.
Коли Оксані було 18, вона прийшла до нас та сказала, що вагітна, а чоловік, від якого вона чекає дитину, просто злякався та втік. Ми не стали лаяти Оксану, тим паче, що вже було пізно, а просто прийняли її та нашого внука. Марина навіть сама запропонувала прописати Оксану у нас у квартирі, щоб все було як у людей.
Оксана не працювала до того часу, поки її син не пішов до садочку. А Марина виховувала хлопця як рідного. Вона зовсім не розділяла любові між дітьми та онуком, всіх любила однаково.
А ось через 2 роки Марина на роботі зустріла своє кохання. Вони спочатку переїхали жити окремо, а через час і вирішили одружитися. Марина займалася всіми організаційними моментами цього весілля. І це навіть їй подобалося. А Оксана лише надсилала запрошення.
І ось коли до нас прийшло запрошення, то я здивувався. Адже запросила вона лише мене, свого тата, а про Марину там і мови не йшло. Мені так стало образливо за Марину, адже вона вклала всю душу та присвятила стільки часу вихованню Оксани та її сина, а зараз її не запрошують на найщасливіше свято у житті Оксани.
Я став на сторону своєї дружини, тому просто прийшов до РАЦСу, привітав молодят та пішов додому. У кафе я їхати не став. Адже яке до нас відношення від Оксани, таке буде і до неї.
