Розповім вам історію своєї юності.
Я тоді ходила до університету. Було це років дев’ять тому. Жила ще в гуртожитку та спокійно собі навчалась.
Якось, коли я поверталась з університету до гуртожитку, зустрілась мені жіночка, що тяжко-важко намагалась витягнути коляску з підземного переходу. Мені стало шкода жінка та я запропонувала допомогти їй витягнути візочок.
Та погодилась і я, взявши коляску спереду, підняла її рукою, повернулась до мами спиною та почала тягнути її вверх. Жінка ж штовхала коляску знизу та слідкувала за тим, щоб дитина не випала.
Проте, коли ми вже були на половині шляху до поверхні, я відчула, що мені стало вдвічі важче. Я собі подумала, що жіночка просто вже вибилась з сил та не може нормально нести той візочок, але я сильно помилялась.
Вже коли я вийшла з переходу зрозуміла, що її ніде немає. Зникла. Наче там нікого і не було. Я вирішила почекати трохи, можливо повернеться ще. Але ні через десять хвилин, ні через тридцять, ні через сорок її не було.
Я вже тоді зрозуміла, що відбулося, тому вирішила спершу прийти до гуртожитку, трохи відпочити, перевірити дитину, чи все з нею добре і викликати, тоді ще, міліцію та ми поїхали у відділок з тією дитиною. Їй, до речі, було на вигляд десь місяців чотири. Напевно. Я тоді ще не розбиралась в дітях і як вони виглядають.
У відділку почало творитись щось дивне. Коли я дала письмове пояснення як, де, коли, за яких обставин і звідки в мене опинилась ця дитина, мене повели на допит. І почали допитувати так, ніби я вкр _ала цю дитину. Коли я це зрозуміла, то запитала:
– Ви підозрюєте мене в тому, що я вкрала цю дитину?
– А що, такого, по-твоєму, не могло статись? – нахабно звернувся до мене міліціонер, якому було вже явно за сорок.
– Якщо я її викрала, то чого б я дзвонила вам та віддавала дитину? Для чого вона мені? Я студентка! Які діти?
– А раптом ти щось зробила з тією жінкою, забрала дитину собі, а потім зрозуміла, що ця дитина тобі не потрібна і вирішила повідомити нас, нібито ти її знайшла?
-… Що? Ви серйозно? Ви фільмів про американських копів передивились? Я все виклала в пояснені. Ви можете допитати моїх сусідок по кімнаті. Я допомогла тій жінці, поки тягнула візок нагору та зникла. Я чекала її там сорок хвилин, а коли зрозуміла, що вона покинула дитину, пішла до гуртожитку, перевірила чи дитина взагалі жива, чи все з нею добре. В цьому мені допомогли сусідки по кімнаті, бо в них є молодші брати та сестри, а в мене їх ніколи не було і я не знаю, як поводитись з малими дітьми. Потім викликала міліцію і тепер маю сидіти тут та слухати звинувачення, які не мають навіть якогось сенсу.
В підсумку цей слідчий викликав мене протягом двох тижнів та намагався отримати сенсаційну справу, якої не було. А потім знайшли мамашу, яка кинула дитину та, як виявилось, поїхала пиячити в сусіднє місто. Святкувала те, що нарешті позбулась набридливої дитини(з її слів).
В мене перепросив один з працівників міліції, який знав про дії слідчого, але той старий дурень ні слова не сказав. Певно, був розлючений, що не було сенсації. А так би був відомим слідчим, який розкрив страшну справу.
З тих пір і до міліції, і до, тепер вже, поліції в мене дуже упереджене ставлення. Хоча розумію, що просто натрапила на унікума, але все ж…
