Коли хрестили нашу донечку, то відбувалося щось незрозуміле для всіх.
Кожен раз, коли її опускали у воду, вона дуже сильно кричала та виривалася з рук священника.
Складалося враження, що її занурюють в киплячу воду. Більшість людей старшого покоління почали хреститися та перешіптуватися, а у нас з дружиною виникали нехороші думки та страх.
Я більше не міг цього терпіти та поцікавився у священника чи ще довго триватиме цей обряд.
Священник відповів:
– Уже половина хрещення минула, нам залишилось стільки ж.
– А можна якось швидше? Хіба не бачите, як наша донечка втомилася, плаче…
– Обряд хрещення не можна скоротити, виключень бути не може.
– То може, температура води не підходить, вона так кричить…
– Вона кричить не через воду.
– А від чого ж тоді?
– Бо її батьки грішні.
Я дуже здивувався такій заяві, всі ми грішні, але я вперше бачу, щоб дитина так кричала під час хрещення, тому запитав:
– Що Ви маєте на увазі?
– Ви з дружиною вінчані? Жили статевим життям до шлюбу? Ходили до церкви, щоб посповідатися? Виконує Божі заповіді?
Я лише опустив очі, священник знав відповіді на своє питання.
– Ви тепер розумієте в чому справа? – запитав мене священник, – Тепер дитина несе ваші гріхи на собі, їй нелегко. Все в ваших руках, ніколи не пізно покаятись та повернутися до Бога.
Я все зрозумів, повернувся на своє місце, щоб далі спостерігати за хрещенням.
Священник продовжив свій обряд, а донечка заспокоїлась ніби з її пліч впав великий вантаж. До кінця Хрещення дитина поводила себе спокійно. Ми з дружиною зрозуміли свою помилку та з того часу почали ходити до церкви набагато частіше.
