Андрій Михайлович вважає, що своє життя прожив не дарма. В нього було все, що бажає людина. Колись молодий і закоханий Андрій обіцяв своїй дівчині, що житиме вона як у раю. Марія дивилася на нього закоханими очима і вірила всьому що він говорить. Це єдиний чоловік, який сподобався дівчині. Адже їй двадцять три роки, вона все принца чекала, і таки дочекалася. Андрій і був для неї той принц, правда не на коні, але такий про якого мріяла.
Одружилися вони, коли Андрію виповнилося двадцять сім років, Марії двадцять п’ять. В той час чоловік працював на заводі простим робітником. Заочно вивчився в інституті. Його помітили. Андрій розумний, цілеспрямований, що найбільш подобалося керівництву. Тому мало помалу просувався по кар’єрних сходах. Разом із тим зарплата з кожним разом ставала більша, достаток ріс. Вже й квартира у них трикімнатна, і машину планують придбати.
На той час в них вже було троє донечок. Андрій так хотів сина. Тому після третьої донечки сказав досить. Будемо синами зятів називати. Марія на роботу не встигала виходити. Одні пологи за другими. Шість років домогосподарка. Коли доньки підросли, пішли в дитячий садочок, нарешті Марія просить в чоловіка знайти їй роботу. Досить вдома сидіти, між люди хоче. В зарплаті вони не потребували. Чоловік добре заробляв. Але роботу для дружини знайшов, бухгалтер на підприємстві.
Марії жалітися на чоловіка немає чого. Як він обіцяв колись в молоді роки, так і намагався виконувати обіцянки. Вдома все новеньке, імпортне. Донечки вдягнені найкраще між іншими дітьми. У відпустку тільки на відпочинок, море, гори. Коли що забажає кохана дружина. Поки доньки підростали, кожну вже чекала окрема квартира, рахунок в банку, який постійно поповнювався. Але про це дітям зарано знати, нехай підростають.
Роки линуть швидко. Діти виросли повиходили заміж. Старша Віра залишилася в місті, живе у квартирі, яку тато придбав для неї. Дві менші продали свої квартири, виїхали в інше місто і купили там. Тато додав, що не вистачало. Взагалі дівчата спілкуються з батьками тільки тоді, коли потрібні гроші. Це перше, що вони запитують, коли телефонують. Приїжджають на свята, привозять внуків. Знають, що батьки скучають за ними. Марія вже на пенсії. Не стала більше працювати, хочеться відпочинку. Андрій Михайлович також пенсіонер. Але роботу не кидає. Не виганяють.
Начальству все одно хто працює, лише щоб результат був хороший. Тому достаток в домі водився. Марія спочатку енергійно сприйняла відпочинок. Але згодом виявилося багато вільного часу, з яким не знала що робити. Адже чоловік весь день на роботі, а вона скучає. Походи в магазин не радують як раніше.
Якось непомітно пішла із життя Марія. Зранку бадьоренька проводжала на роботу чоловіка, а коли увечері він прийшов додому, дружина сиділа на дивані, вже холодна. Тяжко Андрію Михайловичу. Не може повірити що його коханої Марії немає. Адже за все життя ні разу не посварилися. А тут залишився один. Діти всі приїхали на похорон, поплакали. Потім роз’їхалися по своїх домівках. В кожної сім’я, потрібно їхати.
Андрій Михайлович все працює. Але немає наснаги ходити на роботу. Щось забрала з собою Марія. Не той уже Андрій. Хворіти почав, хандрити. Через пів року залишив роботу. Розуміє, якщо сам не піде, попросять. Він і сам бачить, що не справляється. А доньки по звичці телефонують татові, просять грошей. Але одна пенсія, нічого дати. Згодом помітив, що ні одна не телефонує не приїжджають. Навіть Віра не загляне до тата.
Коли хворів, сусідка Надя, молоденька дівчина, сирота, опікувалася Андрієм Михайловичем. Доглядала його, варила їсти. І взагалі провідувала навіть коли поправився. Чоловік задумався. Донькам допомагав все життя, скільки працював. А коли на пенсії, то ні одна не приїхала. Адже він телефонував що хворіє. Тому вирішив залишити свій спадок Наді. Вона його догляне до кінця днів. Він це знає. Схожа Надя чимсь на Марію. Така ж добра. В кого його донечки пішли, такі черстві. Як надумав, так і зробив. Після смерті Андрія Михайловича Надя успадкувала все його майно. Дочки ж проклинали тата і ту дівчину Надю.
