Ми з хлопцем нещодавно переїхали з гуртожитку у найману квартиру. Шукали її доволі довго. Я навіть не згадаю, скільки оголошень я перечитала та скільки телефонів набрала. Але коли ми побачили цю квартиру, то одразу зрозуміли, що хочемо тут жити. Та й орендна плата прийнятна.
В перший же день нашого заїзду до нас прийшла старенька сусідка. Вона почала нас розпитувати про наше життя, цікавилася як довго ми разом, зробила недвозначний натяк на те, що вже давно час одружитися й завести дітей. Ми довго з нею розмовляли. Вона нам розповіла про інших сусідів, про власників квартири та колишніх квартирантів. Поскаржилася, що вони дуже шуміли й одразу запитала в нас чи не будемо ми їй заважати. Під час розмови я пригостила її чаєм та печивом.
З того часу вона стала постійним гостем у нашій квартирі. Не встигала я ще навіть іноді відчинити двері коли поверталася з навчання, як вона вже була тут як тут. Дуже швидко мені та хлопцеві таке втручання у наше життя набридло й ми припинили їй відчиняти.
А потім навчання скасовували, мене відправили у неоплачувану відпустку, а хлопця перевели на дистанційну роботу з меншою зарплатнею. Саме тоді бабця стала все частіше приходити. А коли зрозуміла, що ми не відчиняємо, то стерегла нас, коли ми виходили до магазину або винести сміття. Й завжди просила щось купити в магазині. Жалілася, що не може вийти. Жаліли стареньку. Брали її гроші та купували все необхідне.
Але після того, як вона звинуватила нас в кр адіжці грошей ми припинили будь-яке спілкування з нею. Навіть не вітаємося. А річ у тому, що вона дала моєму хлопцеві сто гривень та попросила купити хліба та масла. А коли він все приніс, то заявила, що вона давала йому не сто гривень, а п’ятсот. Розгорівся справжній скандал. Вона погр ожувала викликати поліцію. Робити було нічого, тому ми заплатили. Але більше нехай не розраховує на нашу допомогу.
