Іван Степка нещодавно відсвяткував 25 річницю шлюбу зі своєю дружиною Валентиною. За всі ці роки різне було у їхньому житті й хороше, і погане. Та разом вони звикли розв’язувати всі проблеми та радіти спільним успіхам.
Познайомилися вони ще зовсім юними. Зустрічалися недовго, бо уже через місяць хлопець зрозумів, що Валя його доля. Вирішив не тягнути та зробив своїй дівчині пропозицію. Одного вечора, коли вони пішли у клуб на танці, Ваня замовив улюблену пісню Валі й під час танцю, коли за його проханням музика зупинилася, в присутності усіх зробив пропозицію. Це був його перший і останній романтичний вчинок для коханої.
Весілля гуляли гучне та пишне. Запросили чи не всіх односельців. Три дні рідні й знайомі гуляли та відходили. Після весілля почався побут, домашні турботи. Народилися діти, Іван зайнявся домашнім господарством. Купував худобу, відгодовував, а потім продавав або здавав на базу. З цих грошей сім’я і жила. Валя займалася хатніми справами, гляділа за дітьми й працювала у сільському будинку культури. Організовувала свята й виступала не сцені. У жінки був надзвичайний голос, тож охочих послухати її спів було чимало.
Наближалася зимня пора. Потрібно було купити дров та й дітей одягнути. Вони геть повиростали зі своїх теплих речей, а в школу в чомусь ходити потрібно. Крім того, у Валентини мав бути день народження, кругла дата. Треба зібрати гостей та накрити стіл. Тож Іван поїхав у місто продавати врожай, щоб вторгувати трохи грошей на все необхідне.
Торг йшов добре. Чоловіку навіть не довелося забирати щось додому. Ще до обіду розкупили все. Прибравши ящики у машину, Іван пішов за покупками.
Купив продуктів, домовився за дрова по хорошій ціні, ще й дітям на гостинці з міста вистачило. Чоловік зголоднів й пішов підкріпитися у кафе. Поки обідав став свідком розмови молодої закоханої пари.
Хлопець Юрко розповідав своїй дівчині про проблеми на роботі та пояснював, що не зможе їй купити якогось там подарунку. Молода панночка надула губки та ображеним голосом звинувачувала хлопця у тому, що він її не любе:
-Я тебе давно просила про цей подарунок. Міг би й відкласти! Ти зовсім мене не любиш!
-Якщо не люблю, то це для кого купував? – юнак дістав із кишені золоту підвіску й вчепив дівчині на шию. Вона аж пищала від радості.
Іван згадав, що у його дружини теж скоро день народження, а він уже давним-давно не робив їй ніяких подарунків. Якби вона зраділа, коли б і я їй щось купив. Здивується напевно, а потім розплачеться, вона у мене така сентиментальна.
Чоловік розплатився за обід та пішов шукати ідеальний подарунок. Розглядав вітрини, перехожих. Погляд зупинився на одній сукні. Вона була красива й схожа на ту, що Валя колись у молодості носила чорне у білий горошок.
Ваня зайшов у магазин і запитав у продавчині про плаття, що йому сподобалося.
-Чоловіче, у вас дуже гарний смак! Це наша нова колекція. Такого ще ніхто не має, а ваша дружина уже носитиме. Усі жінки їй заздритимуть. Як їй пощастило із чоловіком – продавчиня щебетала, як соловейко, чого не зробиш заради продажів.
-Скільки воно коштує?
Коли Іван почув ціну, то на мить втратив дар мови. На ті гроші можна було б накупити крупів та ще й на корм для худоби вистачило. Але ж він стільки років нічим не радував Валентину, а вона така гарна господиня у нього. Таки не поскупився й вирішив купити. Додому їхав у роздумах, чи не сваритиме його дружина за гроші, які витратив. Та він же для неї старався.
Приїхав у село. Валі ще не було з роботи, діти у школі. Вдома нікого не було. Чоловік прийнявся до роботи. Наколов дров, розпалив у плиті, поставив обід варитися. Тим часом пішов на хазяйство. Нагодував худобу, почистив від свиней, насипав курям зерна. Робота трохи відірвала його від роздумів про свій вчинок.
От уже і Валя з роботи прийшла. Сердита, мабуть, хтось із колег вивів. Одразу ж про гроші запитала. Відав усе, що залишилося
-Щось малувато, невже у шинок заходив?
– Ну купив усе, що ти казала й тобі подарунок – чоловік дістав з пакета плаття й простягнув дружині.
Як Ваня й думав, дружина почала плакати. Їй не вірилося, що чоловік купив подарунок саме для неї. Вона вже й не пам’ятала, коли їй востаннє щось дарували. Тремтячими руками взяла сукню й приклала до себе, а потім дзвінко розсміялася.
-Дякую, коханий, але ця сукня радше для нашої Даринки. Я вже в таке не влізу.
-Як же так, у тебе таке ж плаття було у той вечір, коли я тобі пропозицію зробив.
-Невже ти не подумав, що з того часу уже стільки часу минуло. Я тобі двох дітей народила.
Подружжя сиділо за столом на кухні та згадувало про свою молодість. Багато хороших подій трапилося. Стільки смішних історій пригадалося. Посмішка не сходила з їхнього обличчя. Такими дітьми й застали їх, коли повернулися зі школи. Дарниці вручили татів подарунок. Дівчинці сукня була в саму пору. Вона не могла налюбуватися собою у дзеркалі та дякувала татку за такий подарунок.
