Йому було лише 16, коли він привів у дім її… Дівчину, яка вже давно і надійно була вагітна, вона була старша за нього на рік.
Оксана вчилася в тому ж коледжі, що й він, тільки на іншому курсі. Кілька днів Богдан спостерігав, як незнайома дівчина, забившись у куток, беззвучно плаче. Від його погляду не сховався ні характерний, вже помітний живіт, ні однаковий (протягом двох тижнів) одяг, ні порожній, позбавлений будь-якої надії погляд.
Як виявилося, її історію знали майже всі… Онук відомого в їхньому місті чоловіка зустрічався з нею, а потім просто зник, поїхавши, мовляв, у справах, до сусідньої області. Його батьки її і знати не хочуть. Так прямо дівчині й сказали.
А свої, ніби у середньовіччі, побоюючись «ганьби», виставили її за двері й теж поїхали кудась на дачу. Хтось Оксану шкодував, хтось за спиною знущався.
— Сама винувата. Зазвичай думають головою!
Богдан не міг просто спостерігати. Він все зважив і підійшов.
— Легко не буде, годі ревти. Пропоную піти до мене. Ми одружимося. Але заздалегідь кажу – я не вмію брехати й пеститися не буду ані з тобою, ані з дитиною. Просто постараюся бути поруч і обіцяю – у нас усе буде добре.
Оксана витерла сльози й глянула на хлопця. Що ж… Звичайний хлопчина, без лоску. А вона мріяла зовсім про іншого нареченого! Тільки в її становищі вибору не лишилося, і вона пішла з ним.
Батьки були в шоці, мати благала Богдана опам’ятатися, але він був рішучий і пояснив:
— Мам, не хвилюйся так, усе буде гаразд. У мене дві стипендії — звичайна й соціальна. Зараз підроблятиму, витягнемо!
— Але ж ти ж хотів далі вчитися!
— Та й що? Ми от живемо нормально. Тато все життя на заводі, ти в магазині. І без «вишки» якось живуть. Мам, це ж не кінець світу!
Оксана оселилася в кімнаті Богдана. Він віддав їй своє ліжко, а сам «перебрався» на незручний розкладний диван. Днів п’ять вона була дуже тихою. Мов тінь, ходила з ним за руку до коледжу й додому, аж потім раптом її прорвало.
— Набридло! Чому твої батьки на мене так дивляться? Я їм не подобаюсь! І чому ти зі мною не проводиш час? Сидиш у підручниках чи йдеш кудись?!
Богдан здивувався.
— А ти не думаєш, що це нормально? Так, батькам ти не подобаєшся, але вони тебе прийняли й не гризуть. Косо дивляться? Твої рідні взагалі бачити тебе не схотіли. А батьки батька твоєї дитини? Де вони? Сиджу в підручниках — це я вчусь і не хочу вилетіти після першого курсу. Та й стипендію марно втрачати не хочу… Виходжу? Бо підробляю й не хочу дивитися з тобою дурні серіали.
Оксана заплакала.
— Навіщо ти так?
— Як? Я ж попереджав — брехати не вмію. До речі, коли підемо подавати заяву до ЗАГСу?
— Я не можу так піти, купи мені гарну сукню, з високою талією, щоб живота не було видно.
— Ти серйозно? Ми ж принесемо довідку про вагітність, яка тобіДвері з гурнтом зачинилися за нею, а Богдан лишився сам із кошенятами, що народилися саме сьогодні.
