Ще до весілля ми з Катею вирішили завести спільний бюджет. Оскільки квартира у нас була своя та й ремонт у ній зроблений, то ми вирішили відкладати на покупку нового автомобіля. Скільки заробляла дівчина я не знаю, бо це питання ніколи мене не хвилювало. Катерина ж всі мої доходи контролювала дуже жорстко.
Після весілля я припинив заглядати у скриньку, де зберігалися наші заощадження. Усі мої кошти були на картці. Кожного місяця я скидав дружині обумовлену суму й був певен, що наша скарбничка поповнюється.
Несподівано на роботі розпочалися скорочення. Мені вдалося зберегти роботу, але не надовго. Начальник оголосив себе банкрутом й довелося шукати інше місце. Погоджуватися на аби що я не поспішав, хотілося гарно влаштуватися, щоб зарплатня не менша від попередньої й умови хороші.
За гроші я не переймався, адже дружина працює й у нас є відкладення про запас. Правда, Катя почала нервувати. Стала кожного дня пиляти, казала, що я їй на шию виліз й ноги спустив. Мене такі обвинувачення обурювали. Якось я випалив:
-А хто ж тоді усі ті гроші заробив, що у нашій скарбничці відкладені?
-Про які гроші ти говориш? Скарбничка давно вже пуста!
-Тобто, як пуста. Ми ж кілька років на машину відкладали. Ти куди гроші поділа?
-На тебе, ледацюгу, витратила.
Я був шокований. Виявляється моя дружина весь цей час жила на широку ногу ні в чому собі не відмовляючи, поки я гарцював на роботі й зайву копійку боявся витратити. Хто знає, куди вона їх витрачала та чи не сховала від мене про всяк випадок.
Нову роботу я таки знайшов. Коли Катя знову почала цікавитися скільки я заробляю, сказав неправду й відмовився відкладати гроші у спільний бюджет. Немає дурних, більше я не поведуся.
