Матір Максимка з самого ранку отримала термінове запрошення в школу від класної керівниці її сина. Як тільки вона почула, у чому причина такого поспішного виклику – не чулася від люті.
Надію ще з порога зустріла Наталя Іванівна, що була в дуже стурбованому стані. Складалося враження, що трапилося щось страшне.
– Добрий день! У чому справа? Що сталося?
– А це ви мама Максима Поліщука?
– Так, я.
– Ох, я навіть як правильно почати вам розповідати про це все. Та такого ще в нашій школі не було ніколи. Ну, за той час поки я тут працюю, так точно. Ваш син торгує в школі якимись браслетами.
– Ну, і в чому тут проблема? Значить молодець хлопчина.
– Ви це серйозно? Справді не розумієте, що не так?
– Справді не второпаю. Він зробив їх своїми руками і тому захотів продати результат своєї праці. Чи це відбувалося під час занять?
– Та ні. Продає він їх на перервах.
– Тоді я тим більше не розумію, через що Ви здіймаєте таку бучу?! Мій син наsильно нікого не змушує щось купувати у нього і гроші ні в кого не відбирає. Ніяк не зрозумію, навіщо я тут?! Ще й налякали мою дитину покаранням. А я в свою чергу покинула дім, роботу і з самого ранку кинулася сюди, щоб послухати такого типу зауваження? Ви знущаєтеся з мене, насправді. На мене чекають хворі пацієнти, а я стою і вислуховую догани за те, що мій син зробив щось власними руками і продає це?
Наталя Іванівна аж розгубилася від такої емоційної промови. Напевно, не такої реакції вона очікувала. А матір не заспокоювалася, продовжила:
– Скажіть мені прямо, які звинувачення до мого Максима? На уроках він поводить себе як належить учневі, на перервах також не бігає і не порушує дисципліну, оцінки отримує гарні.
– Але ж він знаходиться в школі, а не на базарі. Тут треба вчитися, а не продавати.
– А от якби він віддавав ці браслетки безкоштовно, ви б також мали зауваження до нього?
Вчителька замовкла.
– Ось бачите. Може, Максим хоче таким чином почати свій маленький бізнес. І я вважаю, що це класно, коли дитина пізнає щось нове і знає ціну праці. А ви замість того, щоб зрозуміти це зриваєте мій прийомний день.
– Але ж він розводить цей бізнес прямо в школі.
– Так а в якому документі вказано, що не можна робити це в школі?
– Та чому ви ніяк не зрозумієте, що ми тут вчимось, а не граємо в касирів супермаркету.
– Добре. Тоді чому в буфеті можна продавати булочки?
– Припиніть! Ви просто не хочете чути і зрозуміти мене.
– Я якраз все зрозуміла. Просто не бачу причин забороняти моєму сину продавати свою продукцію. Де прописано, що цього робити не можна? Відповіді у вас немає, тому я іду на роботу.
– Не думайте, що ця ситуація отак минеться. Все ж вам потрібно провести розмову з Максимом.
– Звичайно, проведу. Мушу похвалити свого сина за старання і винахідливість. А ще планую вкластися в його справу і купити декілька браслетиків. До того ж, вони дуже гарні виходять.
Після цього випадку я переконалася, що потрібно хвалити дитину не лише за успіхи в навчанні, а й за вміння пристосовуватися до життя. Лише так вона зможе вирости впевненою в собі, незалежною і працьовитою людиною. А от, якщо почати обрубувати такі прояви ще з дитинства, то ніяких бажань саморозвитку не буде.
А зараз я впевнена, що мій Максим не пропаде в житті. Тому надалі я буду лише підтримувати інтереси сина і допомагати йому у всіх починаннях. А в разі помилок він зможе щось проаналізувати і виправити. Це найкращий досвід, який тільки може бути. І лише так можна досягти того, чого по-справжньому прагнеш.
