Які ми з чоловіком були щасливі, коли дізналися, що дочка виходить заміж. Ще до весілля відкрили їй таємницю, що збираємося подарувати їй квартиру. Вона була у захваті. Всі подруги дізналися того ж дня. Але поки ми готувалися до свята, то б іда підкралася звідки не чекали.
Син потрапив у лікарню. Його забрали прямо з університету. Стало погано на лекції. Ми з чоловіком одразу ж приїхали. Дослідження та аналізи показали, що в нього пухлина й потрібно терміново робити операцію. Лікар нас заспокоював, що на такому ранньому етапі немає ніякої небезпеки. Добре, що вдалося все вчасно виявити.
Мови про покупку квартири не могло й бути. Ми почали збирати кожну копійку. Добре, що серед наших друзів та знайомих знайшлися небайдужі, які не покинули нас у біді й допомогли фінансово. Деякі навіть давали гроші просто так, без умови повернення. Родичі також почали збирати нам допомогу. Спільними зусиллями нам вдалося знайти необхідну суму.
Та тут дочка мене шокувала. «Ви ж обіцяли мені квартиру. Невже не можна почекати з операцією. Це псує мені весілля» – після її слів в мене відібрало дар мови. Як вона могла таке сказати. Звідки стільки егоїзму. Це ж твій рідний брат. Ви росли разом, в одній квартирі. Як можна порівнювати здоров’я рідної людини та якесь весілля, яке можна справити трошки пізніше. Я навіть не знала що сказати. Та дочка не зупинялася. «Чому завжди так. Йому все, а мені нічого». Я не витримала та накричала на неї. Сказала, що не хочу її бачити поки вона не вибачиться за свої слова. А вона зібрала речі й поїхала до майбутнього чоловіка. Ми не розмовляємо вже понад тиждень.
За цей час синові зробили операцію. Все пройшло успішно. Через кілька днів він був вдома. Ми йому не говорили про вчинок сестри. Для чого його зайвий раз нервувати. А дочка так й не зателефонувала. Навіть не поцікавилася що з братом. Видно та квартира була їй набагато дорожче.
